Головна сторінка

Календар

13 червня

1812 — народився Ізмаїл Срезневський, український філолог-славіст
1865 — народився Вільям Батлер Єйтс, ірландський поет, драматург, Нобелівський лавреат (1923)
1874 — народився Марко Черемшина, український письменник, перекладач
1891 — помер Василь Мова, український кубанський письменник, поет, драматург

Вибрана проза

Міртала. (Харків, 1929) Еліза Ожешко
… — Хто ти така, дівчино? Вона відповіла погамованим голосом: — Я єврейка. Артемідор голосно засміявся. — Коли б ти й інакше якось мені відповіла, то я сказав би тобі, що ти з правдою розминулася. Сонце Азії паленіє в твоєму волоссі й очах. — Сонце Азії не паленіє ані в моєму волоссі, ані в очах. Я вродилася в Римі. — Справді? І, присягаюся Юпітером, не завдаєш Римові сорому. Кумедно трохи бренить латинська мова в твоїх устах, але це робить тебе за незвичайнішу ще, а кожна незвичайність є тепер за пристрасть у римлян. Як тобі на ім'я? — Міртала. — І це ім'я також незвичайне. Де живеш? — На Затибрю. — Шкода мені тебе. Моя нога не ступала там ніколи… З хвилину ще поглядав він на неї й повернув до своєї праці. По якімсь часі знову поглянув униз, ніби хтів переконатися, чи не пішла вона ще. Та вона стояла, все на тому ж місці, затопивши кудись в далечінь замріяні очі, склавши на грудях руки. Пасмо сонячного проміння, продершися під кружґанкові карнизи, розогнювало в її волоссі та гаптуванні, що звисало їй з пліч, тисячі іскор. В очах митця з'явилося щось подібне немов до захвату. — Чи це твоя робота? — запитав. — Моя, — відповіла вона і з певною пихою розвинула, як довга, котрусь стьожку. — Чудове мереживо! — вигукнув художник, цілою вже постаттю схиляючись додолу. — Звідки береш зразки? — Давно вже укладаю їх сама. Імпровізаторка я… — Арахна! мушу приглянутися зблизька до тебе й до твоєї праці!

читати далі…

Вибрана поезія

Микола Огарьов

З чужого поля. (Львів, 1895)

З Огарева.

Ніч; небосхил туманїє;
Снїг окрив куток,

Стужа гірше скаженїє,
Пражить до кісток.

Сплять покійним сном хатини,
Напхані людьми…
Сторож тишу самотини
Рушить чобітьми.

Змерз, а плута по дорозї, —
Хуґа йме всього;
Посивіла на морозї
Борода його.

Хоч би місяць блис потрошку…
Де той ранок є?
І з журби в чугунну дошку
Якось сумно бє.

Роскачалась, завиває
Дошка голоснїш;
Дужче серце заниває,
Туга — дошкульнїш!