Головна сторінка

СЛАВА УКРАЇНІ!

ГЕРОЯМ СЛАВА!

Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Календар

8 червня

1809 — помер Томас Пейн, письменник і політичний філософ
1855 — народилася Наталія Кобринська, українська письменниця, громадська діячка
1876 — померла Жорж Санд, французька письменниця
1882 — народився Микита Шаповал, український публіцист, соціолог, поет
1897 — народився Анатолій Єршов, український історик, джерелознавець, краєзнавець
1969 — помер Віктор Петров, український письменник

Вибрана проза

Міртала. (Харків, 1929) Еліза Ожешко
… — Хто ти така, дівчино? Вона відповіла погамованим голосом: — Я єврейка. Артемідор голосно засміявся. — Коли б ти й інакше якось мені відповіла, то я сказав би тобі, що ти з правдою розминулася. Сонце Азії паленіє в твоєму волоссі й очах. — Сонце Азії не паленіє ані в моєму волоссі, ані в очах. Я вродилася в Римі. — Справді? І, присягаюся Юпітером, не завдаєш Римові сорому. Кумедно трохи бренить латинська мова в твоїх устах, але це робить тебе за незвичайнішу ще, а кожна незвичайність є тепер за пристрасть у римлян. Як тобі на ім'я? — Міртала. — І це ім'я також незвичайне. Де живеш? — На Затибрю. — Шкода мені тебе. Моя нога не ступала там ніколи… З хвилину ще поглядав він на неї й повернув до своєї праці. По якімсь часі знову поглянув униз, ніби хтів переконатися, чи не пішла вона ще. Та вона стояла, все на тому ж місці, затопивши кудись в далечінь замріяні очі, склавши на грудях руки. Пасмо сонячного проміння, продершися під кружґанкові карнизи, розогнювало в її волоссі та гаптуванні, що звисало їй з пліч, тисячі іскор. В очах митця з'явилося щось подібне немов до захвату. — Чи це твоя робота? — запитав. — Моя, — відповіла вона і з певною пихою розвинула, як довга, котрусь стьожку. — Чудове мереживо! — вигукнув художник, цілою вже постаттю схиляючись додолу. — Звідки береш зразки? — Давно вже укладаю їх сама. Імпровізаторка я… — Арахна! мушу приглянутися зблизька до тебе й до твоєї праці!

читати далі…

Вибрана поезія

Володимир Свідзінський

Поезії. (Львів, 1940)

Старезний сад стоїть, бувало,
Мов задурманений дощем,
А я лежу під темрявим кущем,
Де теплої землі сухе кружало,
І слухаю із захисту свого
Дощу спокійного слова.
Ніхто ж не скаже нам того,
Що добра крапля дощова.
Од лепету її тихішає земля.
Ось милий брат мій віддаля
Мене гукає в неспокою.
Ні, не озвуся, потаю
Задуму й самоту мою
І те, що зріло самотою.
Приходить сон. Недовго сплю.
Як хміль, дивочні в'ються звуки…
Чи то де грають, чи кують?
Ах, спати ще! Та ось ласкаві руки
Беруть мене, голублять, і несуть
І пригортають до рамен.

Жадні, приникливі уста
З мого обличчя вільгу п'ють.
Розкрию очі: яснота!
Упростріль сонце протинає клен,
І іскриться оббризканий ромен,
І вся доріжка — золота.

1939