Головна сторінка

СЛАВА УКРАЇНІ!

ГЕРОЯМ СЛАВА!

Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Календар

21 травня

1639 — помер Томмазо Кампанелла, італійський філософ-утопіст, теолог та поет
1855 — народився Еміль Верхарн, бельгійський поет

Вибрана проза

За сестрою. (Краків, 1941) Андрій Чайковський
… — Ну, добре, мені вже тепер нікуди їхати, а просто додому. — А хіба ж ти не втікав в Україну? — Ні! Мене післав пан по знахаря. В степу знахар славний живе. Я знаю його печеру. У мого пана син недоліток занедужав; що й робили, нічого не помагає. Так бранці переповіли панові про нашого знахаря. А він мені дідусем по мамі приходиться. Так пан Мустафа кличе мене, гладить по голові та й каже: „Їдь по того славного чоловіка, бери найліпшого коня з мого табуна, хай приїжджає сюди. Я його золотом обсиплю, як він поможе. Коли не привезеш, каже, то твоя смерть“. Тепер хай буде тому смерть, що мені не дав доїхати. Ну! Мустафа-ефенді гарненько тобі подякує… — А ти певно брешеш… — Незадовго побачиш, чи брешу. Їдьмо скорше… Татаринові стало страшно. Він знав, що Мустафа гострий чоловік і жартів не знає. Тепер ще Павлусь став поспішати. — Чому ти мені відразу цього не сказав? „Бо мені самому таке на гадку не прийшло“, подумав собі Павлусь, а голосно каже: — Тепер можу тобі сказати усе. У нас так: їдеш по знахаря для хворого, то не оглядайся позад себе, ані не кажи нікому, куди їдеш, а то вся знахорева сила пропала і хворому не поможе. Як прийдеш до знахаря, так він зараз тебе питає: „А не оглядався позад себе? Не казав нікому, куди їдеш?“ Ти скажеш правду, то він і вусом не моргне і не поїде. А коли ти оглядався, або сказав, а збрешеш, то він поїде, але не вилікує. Тому я тепер до знахаря не поїду, бо коли б збрехав і він приїхав, а не поміг, то Мустафа-ефенді йому голову відрубати накаже; а мені його шкода, бо кажу тобі, він мені дідусем приходиться і славний знахар. Йому 150 років з роду. Борода в нього по саму землю, а вії такі, що ціле лице заслоняють. Казала моя покійна бабуся, царство їй небесне, що він вродився з зубами, з оселедцем і з вусами.

читати далі…

Вибрана поезія

Іван Франко

З вершин і низин. (Львів, 1893)

Від того дня вже другий рік пройшов.
У чистім полю знов лежу я в горю,
Гляджу на небо ясне… Надомнов
Знов плавле ястріб в лазуровім морю.

Обколесив, тепер шибнув стрілов…
Оттак і я простір думками порю,
Та темно в нім, на віки мглов густов
Закрила доля мою ясну зорю.

Так темно, зимно! Наче серце стине,
І думка в мізку мов пилина гине,
І ворухнуть не можу я рукою,

Коли спімну, що ні одно горяче
Дівоче серце не зітхне, не сплаче
І не затужить нищечком за мною.
10 мая 1880.