Головна сторінка

Календар

21 листопада

1555 — помер Ґеорґіус Аґрікола, німецький вчений епохи Відродження
1694 — народився Вольтер, французький письменник, філософ, просвітитель
1811 — помер Генріх фон Кляйст, німецький драматург, поет, прозаїк
1830 — народився Андрій Маркевич, український громадський діяч, етнограф
1844 — помер Іван Крилов, російський байкар
1886 — помер Йоганн Шерр, німецький письменник, історик літератури, публіцист
1919 — помер Гнат Михайличенко, український письменник, політичний діяч
1919 — помер Василь Чумак, український поет, публіцист, громадський і культурний діяч
1928 — помер Герман Зудерман, німецький письменник
1931 — помер Остап Макарушка, український філолог, педагог
1937 — страчений Василь Мазуренко, український громадсько-політичний і державний діяч, економіст
1969 — помер Юрій Меженко, український бібліограф, бібліотекознавець, книгознавець, літературознавець
1975 — помер Богдан Кравців, український поет, перекладач, редактор, критик

Вибрана проза

Гіркий то сміх. (Львів, 1930) Степан Шухевич
… — Чи вони казали вам, що хочуть донести російській команді про все, що тут діється? — Так, паноньку, так — сказав свідок. Лице четаря Жабика сіяло радістю! Борович передавав судові все те по німецьки. Поручник Банах-Прислопський нетерпеливився. Він совався по кріслі, що аж скрипіло. — Вона вповні підтверджує цілий акт обвинувачення — сказав предсідник. — Чи пан оборонець має які питання? Здається це буде зовсім злишне. — Противно! Хочу свідка про дещо спитати — сказав Банах-Прислопський. — Прошу дуже — відповів з нехіттю предсідник, для котрого розправа вже за довго тревала. — Прошу запитати свідка, чи тоді як обвинувачені все те свідкові оповідали, був там носорожець-ріноцерус? Борович передав питання свідкові. — Так, паноньку, так — відповів свідок.

читати далі…

Вибрана поезія

Йоганн Шерр

Доля. (Львів, 1897)

Про вірного друзяку.

На сьвітї держались вони з будування;
То й нинї стояли поверх рештування;

Під ними Париж, як що дня, клекотїв,
А вітер північний все в коло крутив.

Були вони голі, хоч вік свій робили,
В лахміттї старчачім сердеги ходили;
Звялила, зіссала їх нужда тяжка;
Палати складали, самі-ж без кутка.

Дворець підіймав ся, зростав собі в гору;
Недовго-б до краю… А тут на сю пору
Піднявсь лютий вихор, ворушить усе,
До долу валяє, в повітрі несе.

Гуде, розкотив ся — все вниз загурчало…
Ратуйтесь, нещасні, — надїї щось мало;
За крокву схопились, висять на кінцї,
Як часом до щогли улипнуть пловцї.

А вихор скажений бушує все злїще,
Завиє, застогне, здрігнеть ся, засвище…
Хитаєть ся кроква… Чорнїє земля,
Та пащу прожерну на них роззявля.