Герб України
Василь Різниченко
Звенигородка: Друк. Х.-Л. Улицького, 1917
Обкладинка

Вас. Різниченко.


 

II.

 

ГЕРБ

УКРАЇНИ.

(В справі українських національних емблємів.)

 

1917 р.

Вас. Різниченко.


 

II.

 

ГЕРБ УКРАЇНИ.

(В справі українських національних емблємів).

 

1917 р.

 
ЗВЕНИГОРОДКА,
Друкарня Х.-Л. Улицького

 
II.
Герб України.
В справі українських національних емблемів.
(З приводу українських маніфестацій въ Киіві 16 і 19 берез. 1917 р.)

В нарисі „Національний колїр України“ ми подали відомости про українську національну краску.

Отже, таким побитом, коли справа з українським національним колїром стоїть доволї ясно і вирішена, можна сказати, вже останочно, то в далеко складнїйшому становищу перебуває зараз справа з нашим гербом національним. Справдї: тоді як колїр прапорів і емблємів наших в манїфестаціях 16 і 19 березня 1917 року був майже виключно жовтоблакітний — гербів українських можна було бачити аж кілька: жовтого лева на блакітному тлі, комбінованого герба з левом і архангелом, запорожця, нарештї, золотого одноголового орла на синьому фонї і навіть турецького півмісяця з зорями і хрестом над ним… Ясно, що не можемо ми і далї вживати всїх сих перечислених знаків за свій герб національний і мусїмо зупинитись на котромусь одному із них, а саме — на тому, котрий символїзував собою коли небудь всю Українську землю в її совокупности, а не якусь її частину, вживав ся найчастїйше і скрізь. Відомо, що ріжні части української териториї, ріжні правителї і вожди українського народу, в ріжні часи вживали ріжних гербовіх відзнак. Так, приміром, Галичина вживала за герб «лева золотого в коронї золотій, в полю блакітнім»,[1] Поділє — «сонце золоте в білому полю»,[2] Волинь — «хрест білий в червонім полю»,[3] Чернигівщина — «орла з двома[4] головами, з розпростертими крилами і ногами, над обома головами одна корона»,[5] Київщина — „Ангела білого в червонім полю»[6] і т. д. Се, так сказати, територіяльні українські герби. З другого боку, вживали ся у нас тою чи иньшою частю української землі фамілїйні герби тих володарів, котрі стояли на чолї данної териториї. Так, приміром, знаємо герби за князївських часів Володимира Сьвятого, Сьвятополка, Ярослава Мудрого і и., знаходжувані на монетах, тощо:[7] за гетьманських часів — Б. Хмельницького, Мазепи і и.[8]; Вісько Запорізьке теж мало свого специяльного герба — озброєного в шаблю і рушницю Запорожця, зверненого лицем в правий бік і держачого в лївій руцї рушницю, а правою рукою взявшого ся за пояс.[9] Такого ж герба, як знаємо, вживав Богдан Хмельницький поруч «Абданка»[10] і Мазепа[11]. Запорозця з рушницею і шаблею бачимо також на «знамени Малоросійського Переяславського полку сотнѣ Домонтовской» (1762 р., в гетьманство Розумовського)[12], з тою тілки ріжницею, що вуси у сього запорожця не підкручені до гори, а опущені додолу.

Герб з Запорожцем вживав ся козацтвом на печатках вже в XVI вїцї[13] а в XVIII віцї ми бачимо його на військових знаменах. Се є властивий козацький герб всього періоду істнованя української козачини, однаково вживавший ся козацьким військом як на Правобережній Українї (Б. Хмельницький), так і на Лївобережній (Мазепа). Український лїтописець Грабянка (р. 1710) називає його в своїй лїтописї «гербом Малоросійським» і так його описує:

Вѣрши на гербъ Малоросійский.

Войска Запорожского воинъ знаменитій
Вооруженъ бодрствуєтъ отчизну хранити.
Аще и враговъ, коихъ не зрит пред собою,
Обаче оружіе готово до бою і т. д…[14]

Зображенє запорожця з мушкетом і шаблею можна було подибувати також на надгробних плитах старіх українських козацьких могил в Правобережній Українї.[15]

Але поруч герба з запорожцем, козацтво наше вживало часто-густо й инших гербовіх відзнак — чи своїх вождів, як, напр. Богдана Хмельницького, чи гербів тих держав, котрі їх приймали на службу, як, приміром, австрийського архикнязя Максимиляна, од цїсаря Рудольфа, од Семигородського князя, од польського короля, од московського царя і и. Прапори з чужими гербами часто-густо зоставали ся в війську навіть тоді, коли козаки вже не були в чужій службі.[16]

На Правобережній Українї Б. Хмельницький часто вживав орла. Орла одноголового бачимо на карті України Бопляна, робленій в 1650 роцї.[17]

Не чужа була ся відзнака і лївобережній Українї, як се видно з оповіданя про побут Мазепи в Бендерах з війском після розрива його з Петром і полтавської катастрофи: «гамір був великий, а юрба численна: полки України і куріні Запоріжя стояли в порядку з зброєю; військо було нечисленне, але з кождим днем збільшувало ся. Орел Украіни і архангел Запорожя повівали над військом“.[18] Того ж самого „одноголового орла України“ знаходимо і на надгробній плитї Мазепи в описї його могили въ Галацї[19]. „Іще в 1830 роках“, каже румунський історик, «написи на могилї були постирані ногами богомольцїв, надгробний камінь побив ся, але знак українського орла був ясно видний». В 1835 році, при реставрациї могили Мазепи, реставратор «через незнанє геральдики, замісць одноголовою орла Украіни зробив на чудовій мармуровій плитї двоголового австрийського орла».[20]

Одноголового орла з хрестом в лївій лапі вживає досї Чернигівщина, як свого старинного герба.[21] Знаємо, що серед других народів одноголовий герб уживав ся і уживаєть ся в Германії, Моравії, Силезії, Польщі і инших краях.

Так культивований Галицькою Україною герб з ізображенєм лева, деручого ся на скелю, походить з Галичини і є власне гербом всіх галицьких земель і, з'окрема, гербом міста Львова (брама башти). В згадуваній вже лїтописї Нєсєцького (а також і в иньших лїтописях читаємо про герб Галичини так: «Herb tego Woiewodstwa Lew złoty w Koronie zlotey, w polie blekitnym»…[22] He відомо, з якого часу він почав ся вживати ся в Галичинї, але памятки його зберегли ся іще з 1316 р. Може його вперше прийняв собі за знак князь Лев, син короля Данила, а може він походе із даввїйших часів.[23] Є данні, що лев уживав ся у нас також на Волинї і взагалї не зовсїм чужий був Правобережній Українї. На Лївобережній Українї ми стрічаємо його тільки в печатї Самарської Паланки 1750 р.[24] В сїй печатї він стоїть на 4 ногах, звернутий головою вправо, з піднятою правою лапою, з короною посередині. Не зважаючи на се, тїснїйшою його вітчиною зоставалась все ж таки Галичина, і край, котрий він симболізував, було „воєводство Руське“ (як в урядових актах називалась Галичина). На Правобережній Українї, в Приднїпров'ї, а тим більш в Гетьманщинї, він не получив такого культу, як в своїй безпосередній Батьківщинї Галичинї. Що торкаєть ся питаня, відкіля перейшов лев до Галичини, то на се певних вказівок не маємо. Герб лева стрічаємо ми в багатьох краях, «Є він на печатях византийських імператорів і перейшов до Царгорода зі Сходу; але галицький лев подібний більш до Західних львів. Лев з хвостом, загнутим до гори, подибуєть ся часто на італянських монетах, гербах і печатках; такий герб мали також деякі французькі королі, графи Фляндрії, нїмецькі володарі, шведські королї, чеські королї, шлезькі князї і и. На печатї одною з австрийських князів є лев зовсїм подібний до галицького».[25] (Порівн. також галицького лева з чеським[26].

Під час казацько-мусульманських війн і в стосунках з турками козацтво уживало иноді півмісяця з зорями і хрестом на горі на знак побіди християнської України над народами магомеда.

Герб Великого князівства Руського Виговського зображав герб Польщі з голубом, несучим оливкову галузь згоди.[27]

Попри сих гербів, українським військом вживало ся іще багацьке иньших відзнак, як своїх, так і чужих, і головним побитом, гербів тих воєводств, з яких походили полки; так, приміром, при від'їзді Б. Хмельницького з під Львова несено було більш 34 хоругов з ріжними гербами: „їхав так Хмельницький, як antesiquanus cosacorum, краківським перед-містєм, попри тамошню браму на сорокастім бахматї, за ним хоругва нова червона, бунчук з кінського білого хвоста, над ним несений „абданк“ з хрестом гаптований, з китайки білої барви; а друга була з образом святого Михайла прикрашена, а він наскрізь копієм пробиває дракона. За тими хоругвами наступали иньші хоругви, котрих було 34 plus minus, на них було видно всякі делїнеациї гербовні майже всїх воєводств та далеких держав, крім білого орла нашої Польщі in diademe“…[28]

Із того, що знамено з гербом Архистратига Михайла була несено поруч з „абданком“ Хмельницького, можна думати, ще герб з образом архангела уважав ся в козацькім військові найважнїйшим побіч з гетьманським гербом («абданком» з хрестом). Коли ж, в якім часї, звідкіля і ким почав ся вживати ся у нас на Вкраїнї сей герб? На жаль, ми не маємо змоги прослїдкувати його вживанє з самого початку української держави. Не знаємо навіть в якім видї він вживав ся в старій Київській державі. Щойно ми подибуємо його тільки в історичних документах за польсько-литовських часів. Так, майже в усїх гербариях і хронїках тогочасних в описах герба Київської землї згадуєть ся «архангел Михайло білий в червонім полю»[29]. Натомісць, в памятниках княжих часів Київської землі бачимо, що Київські князї вживали на монетах своїх власних фамілїйних гербів (напр., Володимира св.). Але проте, культ Архангела Михайла на Українї і, з'окрема, в Київі, був поширений. В честь його називали ся монастирі (як, напр., Михайлівський монастир в Київі), малювали ся ікони з його з'ображенем (напр., в тім же монастирі), воздвигали ся церкви, тощо. Знаємо також, що і за козацьких часів герб з образом св. Михайла широко вживав ся козацьким військом. Се ми бачимо, напр., з опису атрибутів українського війська під Львовом в 1655 роцї, де впереді, поруч з знаменем з гетьманським гербом несено було знамено з гербом Архистратига Михайла. Із того, що герб з архангелом несено було поруч герба Гетьманського, можна думати, що сьому гербові надавало ся важне значінє.

Знаємо далї, що архангел ввійшов, як складова частина, в місцеві герби багатьох міст Правобережної України, як, приміром, Канїва[30], Звенигородки[31], Таращі[32], Чигирина[33], Овруча[34] і иньших.

Не чужий був герб з архангелом і Гетьманщинї (Лївобережній Українї), де він теж ввійшов, як складова частина, в місцеві герби тамтешніх міст, як, напр., Гадяча[35] або Кролевця[36]. Знамено з гербом архангела Михайла бачимо ми також в військові Гетьмана Мазепи в Бендерах в 1709 роцї[37].

Традициї культу арх. Михайла сьвіжі були ще в часи Шевченка, як се видно з промови благочинного в «Гайдамаках», вложенної йому в уста Шевченком, благословляючого своїх гайдамаків в імя архистратига Михаїла на подвиг ратний:

 …за нас —
І душі праведних, і сила
Архистратига Михаїла…[38]

Архангелом нерідко в Польщі з'ображалась Русь-Україна. Архангела з погонею (герб Литви) бачимо в Польській коронї, складавшої ся з трох земель — з корінної Польщі, Литви і Руси-України; герб Київської Землі, вкупі з гербом Литви (погонею) на другому боцї знамени бачимо за часів Польщі і нарештї з Рос. гербом (двогол. орлом) — за часів московського пануваня. (Див. знамено з гербом Архангела Михаїла, пробиваючого наскрізь смока, в Київському воєнно-історичному музеєві).

Майже всі старі польські лїтописї й гербарії рисують Архангела Михаїла в польських національнихъ фарбах — в білій красцї на червовому полю, з авреолею над головою, іноді мечем і похвою, опущеними до долу, на знак покори України Польщі. Але ми тепер уже знаємо, що в такій формі Архангел не міг уживати ся у нас на Вкраїнї в давнїшню пору. Старі з'ображеня його на давніх іконах показують його одягненим в лицарську збрую — з щитом в лївій руцї і огнистим мечем в правій руцї, поднятій догори. Не є рівнож українськими національними фарбами і фарби, в котрих малюють його польські лїтописи. З сього погляду теперішний герб столицї України Київа, утворений в XVIII столїтю, з архангелом на блакітному полю ближче стоїть до свого давнїйшого українського прототипа.

Цїкавий тип українського герба, з короною над головою Арх. Мпхаїла, поміщено в „Kwartalnik'u Litewskiem“ за 1910 р.[39].

Як бачимо, отже, культ герба з образом Арх. Михаїла був широко поширений у нас на Вкраїнї в ріжні часи і на всїх просторах її земель од найдавнїйших часів до останніх днів. Його вживало однаково поспільство, козацтво, гетьмани, Правобережна Україна, Лївобережна Україна, Київщина, Волинь, Чернигівщина, Полтавщина, ним в печатках чужих держав ізображалась бувша Київська держава[40], він лїг в основу богатьох провінціяльних гербів України.

Підводячи тепер скуток всьому сказанному тут, бачимо, що Україна на протязї всього свого історичного істнованя вживала ріжних гербових відзнак — в залежности від часу, місця, клясового стану людности і т. д., при чому одні із сих відзнак вживали ся частїйш, ширше і більшим числом українського громадянства, а другі менше. Яскряво, релєфно і головно зафіксувались на тлї історичного розвитку гербового житя України такі 4 герби: запорожець, орел, лев і Арх. Михаїл. Которий же з них мусїмо ми тепер визнати за свїй герб національний? Бо — ясно, що і далї вживати сих всїх відзнак, як се робитесь у нас на манїфестациях 16 і 19 березня, а подекуди і тепер робить ся, ми не можемо і мусїмо прийти до чогось сталого, певного. А саме — мусїмо визнати за свій герб національний той із гербових знаків, котрий уживав ся у нас з найдавнїйшого часу, на всїх просторах землі Української і всею людністю. Тільки той герб, що обозначав собою всю Україну, а не якусь часть іі, і мусить бути нашим гербом національним.

Отже, після всїх тих історичних справок, котрі ми подали вище про кождий із сих 4-х гербів, роздивім ся ближче, чи може бути гербом України перший із поданих тут гербів „Запорожець“? Розглядуючи його з боку історичноі давности, бачимо, що він міг появити ся на Вкраїнї ніяк не пізнійше заснуваня у нас козаччини — кінця XV в., початку XVI в. Отже, таким побитим, міг вживати ся у нас, починаючи з кінця XV в. Нї в Литовську, нї в Польську добу не істнував він і, значить, не міг всї дві доби символїзувати собою України. Тай, окрім того, появившись в час козаччини, вживав ся він виключно воєнною українською клясою — козацтвом, запоріжєм, гетьманством. Се був, властиво, спеціяльний воєнний український герб — Запоріжя і всього козацтва Правобережного і Лївобережного, вживавший ся також і Гетьманами по той і сей бік Днїпра (Хмельницький, Мазепа). І уже через те, що він вживав ся на Українї не увесь час, а також був гербом тільки одної воєнної кляси — спеціяльно запоріжя, козацтва, — вживати ся у нас тепер за герб України він не може. За те може його вживати з повним правом на своїх знаменах наше українське військо з ізображенєм на другому боці знамени того патрона, імя котрого воно носе (Б. Хмельницького, Полуботька, Дорошенка, Мазепи і и.)

Не може бути гербом України і друга, уживана у нас гербова відзнака — одноголовий орел. Герб сей уживав ся у нас, головним побитом, за часів польського пануваня — Б. Хмельницьким, козацтвом — на Правобережній Українї, і перейшов до нас од Поляків разом з польськими націоналиними красками — малиновим фоном і білою фігурою орла. Що правда, з'ображенє «одноголового орла України» бачимо ми і на знамени в військові Мазепи в Бендерах в 1709 році[41], і на могилї Гетьмана Мазепи в Галацї[42], але все ж таки, в кінци кінцїв, широкого росповсюдженя він не мав. На правобережній Українї його вживали за часів Польського пануваня, а до Мазепи він міг перейти з Чернигівщини, де він вважав ся і вважаєть ся за герб Чернигова і Чернигівської землі.

Рівнож не можемо прийняти за герб і герба „князівства Руського“ Виговського з одноголовим орлом, симболїзуючого зверхність Польщі над князівством, раз уже потому, що сей герб був спеціяльно приготовлений для Виговського і, значить, ранїйш його не істнувало і, по друге, через те, що виготовлений він в польській традициї (орел) і вжитку у нас дальше нїде не получив.

Остаєть ся, таким побитом, герб з «левом», так культивований в Галичинї, і герб з архангелом. Котрий же з них мусїмо ми визнати за український герб?

Як уже видно із поданих вище історичних справок про герб з левом — лев є власне гербом Галичини, Галицької землі і, з'окрема, Львова. Там його батьківщина, Галичину у всіх гербаріях і тогочасних історичних документах він представляє і представляв. Се є льокальний провінціяльний герб частини української териториї, займавшої тї землі, які займає теперішна Галичина. В Галичинї його ми вперше стрічаємо, Галичину він у всїх тогочасних польських і українських лїтописях і гербаріях симболїзує, в Галичинї він весь час уживав ся і нїколи, на протязї всеї української минувшини, не симболїзував цїлої України, хоча і не зовсім чужий був в уживаню Правобережній України.

Таким побитом, не можемо ми прийняти за герб цілої України, за герб всїх українських земель — герб окраіни України, яким є герб окраїнної української провїнциї герб Галичини. Бо коли вже приймати за герб України герб якоїсь української провіциї то мусїмо прийняти за такий — герб не окраїнної провінциї України, а центра України, герб серця її, столицї Київа, яким є архангел Михаїл. Коли архангел Михаїл почав у нас уживати ся — нїяких звісток не маємо Вперше ми його подибуємо, яко гербову відзнаку, за польських часів. Не знаємо навіть, як уживав ся він за княжих часів. Але коли взяти на увагу, що кождий із гербів старих міст і країв має за собою якусь історичну минувшину і традицию, то з більшою правдоподібністю можна сказати про вживанє його в княжі часи. На перших порах він символїзував собою тільки Київ, Київську землю, а далї уживане його стало ширше. Він вже став вживатись для обозначеня цїлого народу, краю — Руси-України; з ним виступало в походи козацтво, його ізображали на своїх знаменах Гетьмани, він став поширюватись в уживаню на Правобережній Українї, на Лївобережній Українї, з ним ішло за Мазепою в 1709 роцї його військо в Туреччину в ізгнанє, з ним виступали гайдамаки при повстанні, його вживали чужинні володарі для обозначеня Руси-України, він як герб столицї України, герб України, ввійшов, як складова частина, в герби декотрих провінціяльних міст Правобережної і Лївобережної України…[43].

Образ Архистратига Михаїла був найпопулярнїйший в нашій Українї. В честь його народ воздвигав храми, монастирі, малював ікони, тощо. З сплою архистратига Михаїла звязувалась сила України, він вважав ся її оборонцем, стражем.

Ось чому, нам здасть ся, герб з образом св. Архистратига Михаїла мусить і тепер зостатись нашим національним гербом. Ось чому він, а не лев, мусить бути гербом України, герб — Київськоі землі, а не Галицькоі, герб — центра України, а не окраїни, герб — серця України, а не провінції…[44].

22. III, 1917 р.

 Київ.
Виданя Вас. Різниченка.
КНИЖКИ:

1) П. И. Прокоповичъ, отецъ украинскаго раціональнаго пчеловодства. Ц. 6 коп.

2) М. И. Драгомировъ. Ц. 12 коп.

3) На руїнах минулої слави Батурина. Матеріяли для бібліографії Батурина. Ц. 35 коп.

4) Проєкт українського університету в Батурині. Ц. 20 коп.

5) 3 минулого Батурина. Часть I. Ц. 40 коп.

6) Батуринське пасішництво. Ц. 20 коп.

7) На могилі придворного гетьманського лікаря Хоми Дуссика біля Батурина. (З фотогр. знімк могили). Ц. 35 коп.

8) Теж, на гіршому папері. Ц. 15 коп.

9) На могилі останнього Гетьмана України в Батурині. Ц. 25 коп.

10) Батуринський шлях. (Уривок з дорожчих споминів „В резиденції Гетьмана Мазепи“). Ц. 10 к.

11) Земляки, достопамятні уроженці землі Конотопської. Випуск перший. М. Драгомиров. (Характеристика його як воєнного мислителя, громадянина, людини і українця). Ц. 20 коп.

12) Теж. Випуск другий. П. Прокопович, батько українського раціонального бжільництва. Ц. 20 коп. (Третій випуск „Земляків“ буде присьвячений памяти бібліографа Ст. Ів. Пономарьова).

13) З минулого Батурина. (Історичні нариси). Часть II. Ц. 45 коп.

14) Гетьман Ів. Мазепа. Вірші. Ц. 20 коп.

15) Його ж. Переписка з Мотрею Кочубеівною в Батурині. З портретом Мотрі Кочубеівни. Ц. 20 коп.

16) Національний колір України. Ц. 12 к.

17) Герб України. Ц. 20 к.

(Див. обкладину).

18) В резиденціі Гетьмана Мазепи. (Дорожні замітки Батуринського туриста). Ц. 35 коп.

19) На могилі Гетьмана Мазепи (До питання про перенесеннє його праху з чужини на Україну). Ц. 20 к.


ПОЧТОВІ КАРТКИ:

1) Руіни палацу останнього Гетьмана України в Батурині. Ц. 5 коп.

2) Могила придворного гетьманського лікаря Хоми Дуссика біля Батурина. Ц. 5 коп.

3) Портрет Метрі Кучубеівни. Ц. 5 коп.

4) Могила Гетьмана Доршенка в Московщині. Ц. 6 коп.

5) Могила останнього Гетьмана України в Батурин!. Ц. 6 коп.

 
Цїна 20 коп.

——————

  1. Korona Polska przy złotey wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr. Prowincyj у Rycerstwa Kleynotami etc, podana przez X. Kaspra Niesieckiego Societas Jesu, R., 1728, Lwów, стр. 149.
  2. Ibid., 155.
  3. Ib., 154.
  4. Пізнїйш з одною.
  5. Ів. 200
  6. Ів. 144
  7. Див. Ілюстр, Істор. М. Груш., Спб., 1913.
  8. Id., 315, 375
  9. Id., Стор. 253, 272
  10. Id., 303
  11. Id., 375
  12. Id., 471
  13. Ів. Крипякевич. Калєндар «Просьвіти», Львів, 1914, стор. 129.
  14. Дѣйствія презѣльной etc… року 1710, К., 1854.
  15. Приміром, лїт сорок тому в Чигиринї, як нам переказували очивидцї.
  16. Недїля, 1911, 6.
  17. Матеріали по исторіи Рус. Картогр. К., 1899, табл. № XXXII.
  18. Україна, 1914, II, 69.
  19. Истории. Вѣстн., 1892, 1, 296.
  20. Idem, 296.
  21. Див. П. Ф. Фон-Винклеръ. Гербы городовъ, губерній, областей и посадовъ Рос. Имперіи. СПБ., 1899, стр. 166.
  22. Korona Polska przy zlotey wolnosci… 1728, Lwów, стр. 149.
  23. Ів. Крипякевич. Календар «Просьвіти», 1914. 127.
  24. М. Груш., Ілюстр.. Іст. Укр., 1913, СПБ., 467.
  25. Ів. Крип , Калєндар „Просьвіти“, 127.
  26. Чешско-Рус. єдиненіе, 1915, № 1.
  27. Z dziejów Ukrainy. 1912, стр. 617.
  28. Недїля, 1911, 6.
  29. Див. М. Бєльський. 1584 р. (вид. III, 1766 р., стр. 7), Несєцький. 1728 р., стр. 144 і и.
  30. П. Фон-Вінклер. Герсы і т. д. СПБ, 1899, стр. 62.
  31. Id., 55.
  32. Id., 149.
  33. Id., 167.
  34. Id., 109.
  35. Id., Див. старин, печать Гадяча 1669р., стор. IV.
  36. Id., стор. 78.
  37. Україна, 1914, 11, 69.
  38. Кобзарь. СПБ., 1912, 90.
  39. Див. Herb Ukrainy (Z dzejów Ukrainy Krakòw. 1912. стор. 667).
  40. Див. напр., малюнок державної печаті в щоденникові Корба, сопровождавшего в 1698 і 1699 р.р. посла свяшенно-римської імпериї, одправл. до Рос. двору для переговорів про війну з Римом. (П. Фон-Вінклер, VII стор.).
  41. Україна 1914, 11, 69.
  42. Истор. Вѣст., 1892, І, 296.
  43. Див. попередні примітки про герб Арх. Мих.
  44. При з'ображеню його вживають ся національні українські фарби — блакітна і жовта: фігура ангела окрашуєть ся в жовту (золоту) фарбу, а фон — блакітну. (В таких, напр., фарбах бачимо ми його в гербі Звенигородки). Вогненний меч повинний бути не опущений, по польськи, а піднятий догори. В композицийному гербі можна намалювати на щиті архангела, котрий він держе впереді, лева — герб Галичини, бувшої довший час авангардом, п'ємонтом українського полїтично-національного житя. — Але се вже буде одступленє од істориї. До того ж, все національне житє українське переносить ся тепер до Рос. України.
Суспільне надбання

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.


  • Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1929 року.
  • Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Україні, де авторське право діє протягом життя автора плюс 70 років.
  • Автор помер у 1938 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.