Дванацять
| Дванацять пер.: Василь Бобинський Львів: Нова Культура, 1923 |
|
|
 |
ОЛЕКСАНДЕР БЛОК
ДВАНАЦЯТЬ
Балляда революції
Переклад і передмова
ВАСИЛЯ БОБИНСЬКОГО
ЛЬВІВ 1923
„НОВА КУЛЬТУРА“
ПОРТРЕТ О. БЛОКА КИСТИ АРТ.-МАЛЯРЯ К. СОМОВА.
ОКЛАДНИКУ Й МАРКУ ВИКОНАВ — — — — — —
— — — — — — АРТ.-МАЛЯР РОБЕРТ ЛІСОВСЬКИЙ
ДРУКОВАНО В „НОВОЧАСНІЙ ДРУКАРНІ“ ЛЬВІВ.
Олександер Олександрович Блок уродився в Петрограді 1880 р. Його батько був ученим юристом, що залишив декілька научних праць; мати була донькою відомого російського природника А. Н. Бекетова.
Життя Олександра Блока, небагате на зверхні події, пропливло в Петрограді, відкіль він майже не виїздив. Покінчивши історично-фільольогічний факультет петроградського університету та подружившися Блок віддався літературній праці та вів її аж до хвилини своєї смерти, себто до 7. серпня 1921 р.
Провідне місце в модерній російській поезії, яке йому без вагань признали та признають сучасники, бачучи в йому глибокий звязок з ґеніяльною творчістю Пушкіна, Баратинського, Лєрмонтова й инших Блок здобув собі глибокою особистою лірикою, в якій висказуючи свої власні переживання, став виразником також того всього, чим жила вся сучасна йому Росія та чим житимуть довго ще цілі покоління.
Сюди належать збірки його лірик: „Вірші про Прекрасну Жінку“, „Несподівана Радість“, „Земля в снігу“, „Нічні години“, циклі поезій „Снігова Маска“ та „Відплата“ (Возмездие) і ряд драматичних пес, в дійсности драматизованих лірик: „Балаганчик“, „Король на майдані“, „Незнайома“, „Пісня судьби“.
Окреме місце займають два твори Блока, написані в часі Великої Пролєтарської Революції, в січні 1918 р. Це балляда „Дванацять“, та поема „Скифи“.
Ці дві поеми являються свого роду завершенням всієї творчости Блока. В них він дає відповідь на цілий ряд питань, які ставляло йому російське життя дореволюційної доби. Без вагання, з повною свідомістю, а одночасно з захопленням, з радістю, всією своєю душею Блок приняв революцію і віддав їй себе цілого.Відчував він її чисто фізіольогічно. „Грюкіт розвалу старого світу“ він чув, по його словам, фізично, слухом, в часі писання „Дванацяти“ та після цього.
„Всім серцем, всім тілом, всією істотою своєю слухайте революцію!“
він кликав до своїх сучасників.
Цей заклик, — живими образами заворожений в усіх його творах, — особливо ярко й пориваючо промовляє до нас із суворих, витоплених із дивного аліяжу трівіяльних та натхненних слів, рядків його революційної балляди „Дванацять“.
В. БОБИНСЬКИЙ.
I.
Чорний вечір.
Білий сніг.
Вітер, вітер!
Чоловіка збиває з ніг!
Вітер, вітер —
В цілім божім світі!
Трусить вітер снігом,
Засипає слід.
Попід снігом — лід.
Ховзко, важко на шляху.
Кожний прохожий
Спотикається — бідаха.
З муру на мур
Проволічений шнур.
А на шнурі плякат:
„Вся влада Установчим Зборам!“
Бабуся турбується, голосить,
Ніяк не второпає що се?
Навіщо такий плякат,
Таке величезне рядно тут простягнуте?
Скільки вийшлоб тут дітям онуч і шмат
А кожне босе, невдягнуте.
Бабуся неначе курочка,
Через перевій перебилася на силу.
— Ой, Матінко, ой, Заступнице!
— Ой, більшовики загонять у могилу.
Вітер тне! Не сам — у парі
І мороз не угаває.
І буржуй на тротуарі
Ніс у ковнірі ховає.
А це хто такий? — 3 довгим волосом
І говороть півголосом:
— О, зрадники!
Пропала Росія!
Це мабуть поет —
Віршоскладник…
А он слуга господній —
Убік — за перевій…
Чого сумний сьогодні,
Товаришу святий?
Чи тямиш, як бувало
Пяв черево колись?
І черевце сіяло
Хрестом на люд: блись-блись?
Он пані, вся в каракулі,
До другої звернулася:
— Вже ми плакали, плакали…
Поховзнулася
І — бевх — простягнулася!
Ай, ай!
Тягни, піднімай!
Вітер шалений,
Злобний і рад,
Крутить пелени,
Прохожих косить,
Рве, мне, мотлошить,
Носить плякат:
„Вся влада Установчим Зборам!“
І слова доносить:
… І в нас були так само збори…
… Ось в тому будинку…
… Розсудили —
Постановили…
Десять за годинку,
За ніч двацять пять…
І менше — в нікого не брать…
… Ходімо спать…
Ніч все блище.
Пустіє вулиця,
Тільки якийсь нетяга
Від холоду кулиться
І вітер свище.
Гей, нетяго!
Йди сюди!
Поцілуємся…
Хліба! Діти голодні!
Хто це йде сюди?
Проходи!
Чорні небес безодні.
Злість, невтишимая злість
В грудях лютує,
Груди шматує, їсть…
Чорная лють, святая лють
Товаришу! Вартуй!
Гляди на путь!
II.
Гуляє вітер, а сніг гуш-гуш,
Іде дванацять в мужа муж.
При крісах чорні ремені,
Кругом огні-огні-огні…
В зубах цигарка, драний картуз,
На спину здавсяб бубновий туз.
Свобода! Свобода!
Гей, гей! Без хреста!
Тра-та-та!
Холодно, товариші, холодно!
А Ванька й Катька у шинку…
В неї є керенки в чулку…
— Та Ванька й сам багатий сват…
— Був Ванька наш, а став салдат!
— Ну, Ванька, песький син, буржуй,
Мою, попробуй, поцілуй!
Свобода! Свобода!
Гей, гей! Без хреста!
Катька з Ванькою в шинку
Щось там роблять у кутку.
Мила їм робота та.
Та яка? Тра-та-та-та!
Навколо все в огнях-огнях…
Здовж пліч — кріси на ременях…
Революційний крок держіть!
Незаспокійний ворог не спить!
Товаришу! Готов! Стрільнем
У Русь святу з рушниць пальнем
В теплохату
В товстозаду!
Гей, гей, без хреста!
III.
Гей, та зібрались наші хлопці
В червону гвардію служить,
В червону гвардію служить,
Ще й головами наложить.
Ой бідна нещасна година,
Гірка без уговку.
Вітром шита подерта пальтина
Австрійська вінтовка.
Ми на горе всім буржуям
Світовий пожар роздуєм,
Світовий пожар в крови
IV.
Сніг вертить, візник кричить,
Ванька з Катенькою мчить —
А ліхтаричок льонтричний
На голобельках…
Він одягнутий в салдатське
Вид глупий-глупий дурацький…
Крутить, крутить чорний вус,
До дівчини липне,
Жартиками сипле.
Отто Ванька — раз красунь!
Отто Ванька — говорун!
Пригортає Катьку крепче,
Щось до уха шепче…
Личко в гору повернула,
Зубчиків разком блиснула…
Ах, ти Катю моя, Катю,
Товстопиченька моя!
V.
В тебе, Катенько, на шиї
Від ножа не зник ще знак.
В тебе, Катенько, під груддю
Свіжа здрапина, як мак.
Гей, гей, потанцюй!
Ніжка в тебе — хоч цілуй!
У короночках ходила —
Походи ще, походи!
З офіцерами блудила —
Поблуди ще, поблуди!
Гей, гей, в коронках!
Серце зойкнуло, як птах!
Тямиш, Катю офіцера
Не минув його мій ніж…
Що? Забула вже, холеро?
Вже згадок не освіжиш?
Гей, гей, освіжи,
Спать з собою положи!
Сірі камашки носила
Шоколяду жерла теж.
З юнкером гулять ходила —
З салдатом тепера йдеш?
Гей, гей, согріши!
Лекше стане на душі!
VI.
…І знов на зустріч тройка мчить.
Візник летить, реве, кричить…
Стій! Стій! Андрію, помагай!
Ти, Петре, ззаду забігай!
Бух-бух-бу-бух! Бух-бух-бу-бух!
Склубився в небо сніжний пух!
Візник — і з Ванькою — пішов…
Ану ще раз! Набий — готов!
Бух-бух-бу-бух! Пізнаєш вмить,
Як другому дівча зводить!
Утік поганець! Пострівай!
Зроблю тобі я завтра край!
А Катька ж де? — Мертва, мертва
Наскрізь пробита голова!
Ну, Катька, рада? — Ні гу-гу…
Лежи ж тут, стерво, на снігу!
Революційний крок держіть!
Незаспокійний ворог не спить!
VII.
Знов ідуть усі дванацять.
Зпоза пліч цівки рушниць.
Тільки в бідного убивця
Зовсім не видати лиць.
Весь у хмарах суму-смутку,
Якби хто за ним гонив,
Він ступає хутко-хутко,
Шию хусткою обвив.
Що з тобою, Петре, друже?
Чом, товаришу, заскнів?
Чи за Катенькою тужиш?
Через неї посмутнів?
— Гей, товариші, кохані,
Цю дівчину я кохав.
Нічки темні, нічки пяні
З нею вкупі ночував.
Через блиск палкий, огнистий
В осяйних її очах,
Через знак той багрянистий
Коло правого плеча —
Погубив я, загонистий,
Погубив я згаряча… ах!
— Тьфу, скиглить, мов катарника.
Мов бабська у його грудь.
Розпускав слюни, пхинька
От-от сльози потечуть.
Де ж тут мужности дробинка?!
Схаменися, бодрий будь!
Не пора сьогодні, друже,
Няньчиться з тобою нам!
Ще таке нам доля вструже,
Що не взнаєш, хто ти сам.
І Петро звільняє скору
Поспішну свою ходу,
Голову підводить вгору —
Знов веселий на виду…
Гей, гей, хлопці браві,
Буть сьогодні в нас забаві!
Брами, двері на ключі!
Будуть грабежі в ночі!
Отвирайте всі шинки!
Загуляють босяки!
VIII.
Ой, журо моя, журо!
Скуко пустельна
Смертельная!
Та вже якось дниночку
Проведу, проведу.
Хоч тімячко, тімячко
Почешу, почешу.
І сімячко, сімячко
Погризу, погризу.
Тай ножичком, ножичком
Різону, різону.
Гей, лети, буржуйчику, та горобчиком!
За тобою я жвавим хлопчиком.
Виню з тебе кровоньку за дівчиночку,
За коханочку чорнобровоньку.
Упокой, господи, душу раби твоєї..
Скучно!
IX.
Не чутно гамору міського.
Над невською вежею тишина.
І вже немає стійкового
Гуляйте, хлопці, без вина!
Стоїть буржуй на розі вулиць,
У ковнір зовсім ніс запхав.
А поруч труситься і кулить
Паршивий пес і хвіст сховав.
Стоїть буржуй, мов пес той, бідний
І думає про довгий піст.
І світ старий, як пес безрідний,
Стоїть за ним, сховавши хвіст.
X.
Розвернулася широко
Фуфелиця, заметіль.
Не доглянеш на два кроки
Товариша відтіль.
Сніг клубками крутить-вється,
Стовбурями в небо дме…
— Ох, тай хуга, Христе-Спасе:
— Петре! Ці слова — хула се!
Бо чи ж спас тебе, чи спас
Золотий іконостас?
Ти направду не при собі.
Хиба Катька та не в гробі?
Рук хиба не вкрила кров
Через Катьчину любов?
Крок держи революційний!
Близько ворог невспокійний!
Гей, вперед, на шлях свободи,
Робітничий народе!
XI.
І ідуть без імени святого
Всі дванацять вдаль.
На усе готові
Нічого не жаль…
Їх рушниченьки зі сталі —
Кожна ворога знайде.
У провулки далі — далі,
Де лиш заметіль мете,
В заспи пухами припалі
Їх повинність їх веде.
В очі бється
Стяг палкий.
Роздається
Крок дзвінкий.
Ось — проснеться
Ворог злий.
А метіль мете їм в очі
Дні і ночі.
Бють негоди їм до віч
День і ніч.
Гей, вперед, на шлях свободи,
Робітничий народе!
XII.
Йдуть у даль, ідуть повагом…
— Хто там? Виходи в цю ж мить!
Це лише червоним стягом
Вітер грає, лопотить…
Перед ними заспи снігу.
— Хто у заспі? — Не втечеш!
Тільки пес за ними клига,
Ледве-ледве волічесь…
Відчіпися, шолудивий.
Бо, як ні — штиком штовхну!
Світе давній, псе паршивий,
Провалися — стусону.
Шкірить кливаки — вовчище
Хвіст сховав — і знов бреде
Бідний пес, нещасний псище…
— Відгукнися, хто це йде?
— Хто червоним стягом має?
— В тьмі такій не розбереш!
— Хто там гонить? Хто тікає?
— Стій! Від нас ти не втечеш!
— Сяк чи так — тебе дістану!
Краще здайся вже живцем!
Ей, чи чув? Буде погано!
Виходи! Стрілять почнем!
Трах-тах-тах! І тільки гонить
Грохіт стрілу по домах.
Тільки буря сміхом дзвонить
І регочеться в снігах.
Трах-тах-тах!
Трах-тах-тах!
Так ідуть вони повагом
Позаду — голодний пес,
Спереду — з крівавим стягом
В хуртовині недозримий,
І з рушниці незранимий,
Ніжним кроком надтуманним,
Сніжним зітхом перлотканним
У віночку білих роз —
Перед ними — Йсус Христос.
Пресовий прокуратор у Львові сконфіскував видавництву „Нова Культура“ кілька виривків в перекладі на українську мову революційної поеми Блока „Дванацять“ а саме: „Ми на горе всім буржуям Світовий пожар роздуєм. Світовий пожар в крови — Господи благослови!“ — „Гей, гей хлопці браві, Буть сьогодні в нас забаві!“ „Брами, двері на ключі! Будуть грабежі в ночі!“ „Отвирайте всі шинки! Загуляють босяки!“ — „Крок держи революційний! Близько ворог невспокійний! Гей, вперед на шлях свободи, Робітничий народе!“ — „Спереду з крівавим стягом В хуртовині недозримий, І з рушниці незранимий, Ніжним кроком надтуманним, Сніжним зітхом перлотканним — У віночку білих роз Перед ними — Йсус Христос.“ Поема ця була надрукована в перекладі на польську мову в 1921 р. в Варшаві Карлом Вінавером (головний склад в сусп. книгарні „Książka“), а опісля була надрукована російською мовою видавництвом „Русалка“ в 1922 р. у Львові. В обох цих виданнях не був сконфіскований ні один уступ. І тільки після видання цеї поеми українською мовою пресовий прокуратор у Львові посчеркав вище наведені уривки. З того виходилоби, що не про зміст ходить п. прокураторови, але про мову, якою повища поема може бути друкована. Такі примхи п. цензора наражують видавництво на величезні матеріяльні страти і перешкоджують нормальній праці видавництва. При цьому долучаємо згадану поему українською мовою.
Супроти цего нище підписані запитують: Чи пан міністр справедливости схоче поучити пана пресового прокуратора у Львові, щоби на будуче шанував свободу преси загварантовану Конституцією Р. П. і не кермувався ніякими иншими зглядами в відношенню до українських, а головно соціялістичних видавництв.
Варшава, дня 14. грудня 1923.
(Підписи).
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|