Головна сторінка

Календар

22 листопада

1801 — народився Володимир Даль, український та російський мовознавець
1830 — народився Леон Фер, французький лінгвіст, сходознавець
1842 — народився Жозе-Маріа де Ередіа, французький поет
1869 — народився Андре Жід, французький письменник, лавреат Нобелівської премії (1947)
1873 — помер Михайло Максимович, український науковець, історик
1916 — помер Джек Лондон, американський письменник
1937 — помер Володимир Білий, український педагог, етнограф, літературознавець

Вибрана проза

Смок Беллю. (Німеччина, 1948) Джек Лондон
… Смок почалапав назад до свого маленького табору. Шорті, що саме скінчив промивати пісок, вибухнув, побачивши його. — Ось маєте — гукнув Шорті, простягаючи миску. Подивіться сюди. Брудна золота каша! Тут принаймі буде на дві сотні. Воно лежало з самого верху піску. Я багато вештався тут, але ніколи не бачив нічого такого, як ось у цій мисці. Смок кинув байдужий погляд на золото, налив собі чашку кави і сів. Джой відчула, що щось трапилося і кинула на нього стурбований, запитливий погляд. Шорті розгнівала байдужість товариша до його відкриття. — Чому ви не радієте? — спитав він. — Ми здобули тут таке золото, а ви навіть і носа не хочете повернути до цієї миски? Раніш ніж одповісти, Смок відпив ковток кави. — Шорті, чим наші обидві заявки нагадують Панамську протоку? — Що це за відповідь? — Східній вхід до Панамської протоки лежить на захід від західнього входу. От вам і все. — Далі, — сказав Шорті: — я не розумію нічогісінько. — Себто, Шорті, ви зробили обидві наші заявки на великому коліні, що скидається на кінську підкову. Шорті поставив миску з золотом і встав. — Далі, — повторив він. — Верхня віха числа двадцять вісім на десять футів нижче за нижню віху числа двадцять сім. — Ви, Смоку, думаєте, що ми не маємо нічого? — Гірше, ніж це. Ми маємо на десять футів менше від нічого.

читати далі…

Вибрана поезія

Михайло Максимович

Вечерницѣ. №40. (Львів, 1862)

МИХАЙЛО МАКСИМОВИЧЪ

ТАРАСОВИ ШЕВЧЕНКОВИ.

35. Марця 1858.

На святе Благовѣщеньє,
Тебе привѣтаю,
Що ты, друже мо̂й, вернувся
Зъ далекого краю !
Ой, якъ дуже за тобою
Тужила Вкраина;
Усе тебе споминала,
А якъ мати сына.
Твои думки — туманами
По лугахъ вставали;
Твои слезы — росицею
По степахъ спадали;
Твои пѣснѣ — соловейкомъ
Въ садах щебетали....
Да що й казать! Треба, кажуть,
Великои хусты,
А щобъ людямъ завязати
Говорливи усты.
А тепера вже й не треба,
Бо вже время иньше:
Теперъ людямъ говорити
И дыхать во̂льнѣше.
Хвалять Бога!… Вже й ты зъ нами,
Нашъ любый кобзарю!
Бувай здоровъ — намъ — на радо̂сть,
А собѣ — на славу.
Перебувъ ты тяжке лихо
И лиху недолю
Заспѣвай-же новыхъ пѣсень
Про людськую волю;
Заспѣвай намъ такихъ пѣсень,
Щобъ мати-Вкраина
Веселилась, що на славу
Тебе породила!