Робінзон Крузо (1919)

Робінзон Крузо
Данило Дефо
пер.: М. К.
Вінніпеґ: «Руська книгарня», 1919

• Цей текст написаний желехівкою.
• Інші версії цієї роботи див. Робінзон Крузо

РОБІНЗОН КРУЗО

З ОБРАЗКАМИ.

На основі ориґіналу і переводів зладила

К. М.

1919

НАКЛАДОМ “РУСЬКОЇ КНИГАРНЇ”,

850 Main Street, — Winnipeg, Man.

З друкарнї “Канадийського Фармера”, — 850 Main Street, Winnipeg, Man.

Виловлюванє предметів з корабля.

ДОРОГІ ЧИТАЧІ:—

Хто з вас не любить зимовим вечером присїсти у стіп старої бабунї чи дїда і слухати тих довгих-предовгих розказів, що звенять так гарно у вечірній тиші! Хто з вас не любує ся читанєм цїкавих оповідань про далекі, заморскі краї, про незвичайні пригоди моряків на широкім океанї, про дивовижні ростини і зьвірі тропічного підсоня! Думка летить тодї далеко-далеко поза межі родинної землї і переживає з героями усе, що они переживали, а серденько дрожить тихим-тихесеньким бажанєм: Ох! коби і менї такого хоч раз в житю зазнати! Гарна мрія! коли так сповита рожевим серпанком уяви заблисне перед вами… та дїйсність не все буває такою, як єї нам горяча думка малює, — а доказом сего най послужить вам отся книжка, де розказані пригоди молодого одного чоловіка, що також рвав ся усе думками в далекий, просторий сьвіт, жадний нових вражінь і подїй.

Автор сеї книжки, любі дїти, був Англичанин, родом з Льондону, а жив двіста лїт тому. Первісно звав ся він Данило Фо (Foe). Счудуєте ся певно, коли вам скажу, що мав вже шістдесять років, як писав Робінзона, з черги сто шістдесять семе своє дїло, бо всїх книг написав в житю звиш 200. А були се самі поважні письма головно з обрію полїтики, в котрій Фо брав живу участь. Вмішавши ся в боротьбу сторонництв полїтичних і релїґійних, мусїв утїкати з краю, але небавки повернув, змінивши прозвище на Дефо. Коли на анґлїйскім престолї засїв прихильний єму король Вільгельм ораньский, віджив Дефо духом. Та ось єго власні маєткові справи так попсували ся у той час, що не в силї був поплатити довгів і оставивши Льондон, перенїс ся до міста Бристоль. Ту звали єго “недїльним чоловіком”, бо тільки в недїлю зважував ся виходити на улицю. Тодї то написав він одно важне письмо, на котре сам король звернув увагу і визначив авторови значну нагороду, так що сей сплатити міг своїх довжників і повернути до Льондону, де заживав великих ласк у короля Вільгельма. Але король небавом помер, а за єго наслїдницї Анни почали ся релїґійні борби наново. Дефо видав в тім часї одну доволї сьмілу брошуру полїтичну, за котру засуджено єго на кару грошеву і поставленє на лобній площи^[1] в трех місцях Льондону. Та нарід стояв за писателем, котрий як-раз в день кари випустив з друку стих, осьпівуючий горячими словами правду і тих, що за неї потерплять. Поема одушевила Льондонцїв. Нарід тиснув ся до лобного місця, укрив єго килимами, закидав поета вінцями і цьвітами, висьпівуючи єму многолїтствіє. Місце ганьби стало ся Дефо'му місцем слави.

Дальше житє автора складало ся всїляко: випущений з вязницї, втїшав ся якийсь час ласкою королевої і занимав важне становище на дворі, то знов терпів крайне убожество і муки тюрми. При кінци вже свого житя забрав ся до списаня пригод Робінзона Крузо. За підставу до сего дїла послужили єму правдиві подїї одного шкотского моряка, Александра Селькірка. Сей молодий чоловік вів в краю дуже гуляще житє а відтак вступив в службу корабельну. В часї одної подорожи полишив ся на острові Хуан Фернандес^[2], де довший час проживав самітно. По роках доперва причалив до берегів сего острова корабель европейский і забрав Селькірка до Анґлїї.

Єго пригоди стали Дефо'му взірцем. В своїм дїлї представляє він дуже живо і займаючо, як радить собі самітний чоловік на пустім острові, як добуває власним промислом усї знадоби в далинї від людського товариства.

Коли Дефо покінчив своє дїло, не міг зразу найти на него накладчика, доперва по довгих заходах вдалось єму продати рукопись за 10 фунтів стерлїнґів. (Фунт стерлїнґів, гріш анґлїйский, наших 5 дол.)

Але успіх книжки був незвичайний. Сейчас вже по видрукованю розривали єї собі старі і молоді, люди усяких станів. Толковано і перероблювано Робінзона на усї мови і нинї нема майже краю, де-би єго не читано.

Дефо помер в р. 1731. Він, що стілько терпів в цїлім житю, і смерти не зазнав щасливої. Зібравши трохи майна з видавництв Робінзона, переказав усе своє добро ще за житя найстаршому синови. Але той твердосердний і невдячний відмовив родичам на старість у себе захисту і помочи. Се так вразило старого Дефо, що з журби внедовзї помер. І так той, котрий вам, дїти, своїм Робінзоном доставляє тільки гарних хвиль, пішов у могилу через власну невдячну дитину.

Тільки про житє автора сеї книжки — а тепер читаючи сей перевід, згадайте — любі дїти великого, дїяльного Англичанина, котрого житє подібно як героя єго оповіданя повне було усяких пригод: то кидало ним в тюрму, то виносило на шпиль слави, поїло нераз отрутою і діймало терпінями — одно тільки не з'уміло єму по конець житя відобрати: а то любови і одушевленя для правди і свободи, за котру боров ся весь свій вік.

——————

↑ Вживана в тих часах дуже постидна кара, получена інодї з битєм. Засудженого привязував кат до стовпа деревяного або желїзного на публичнім місци перед зібраним народом.
↑ Juan Fernandez, громада островів на Великім океанї при західнім побережу Чілє. В 16. і 17. віку улюблене пристановище буканєрів, се-б то француских розбишак.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі.

Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому.

[1] Вживана в тих часах дуже постидна кара, получена інодї з битєм. Засудженого привязував кат до стовпа деревяного або желїзного на публичнім місци перед зібраним народом.

[2] Juan Fernandez, громада островів на Великім океанї при західнім побережу Чілє. В 16. і 17. віку улюблене пристановище буканєрів, се-б то француских розбишак.

[1]

[2]