Робінзон Крузо (1919)/XII

Робінзон Крузо
Данило Дефо
пер.: М. К.
Глава XII

Вінніпеґ: «Руська книгарня», 1919

ГЛАВА XII.

Нове житло. Захист від напасти непевних гостий. Построєнє замку.

Роздививши ся в доохрестности, признав я, що годї було найти догіднїйше пристановище над мою печеру. Гарна левада, заростаюча густо травою, нї трохи не була моклавою. Неподалеки під горою дзюркотїло чисте як хрусталь жерело, тутже в лїсї росла кукурудза, а чверть милї від печери валувало море. Прегарний вид розкривав ся в тій сторонї: кождїсеньке судно міг я бачити, не потрібував і вдирати ся на шпиль скелї. Найкрасше припала менї до вподоби печера. В нїй я і порішив замешкати, докіль судьба не визволить мене з сего острова.

Серед утїхи з печери позабув я на часинку про всї другі невдогоди. Мав вже прецїнь хату, харч і питво. Тільки страх перед дикими зьвірами не давав менї спокою. З правої сторони боронила вправдї печери скалиста круча, але лїворуч і з переду не було нїякого захисту, і непрошений гість мав туди легкий доступ. Коли розважив одначе, що деинде либонь чи було-б безпечнїйше, волїв я полишитись в печері, де міг бодай догідно спочати, нїж як кіт між галузями по деревах глядїти нічлїгу. На що-ж впрочім в чоловіка розум? Місто журити ся заздалегідь, красше подумати тепер, як би лиху зарадити.

Поміркувавши таке, забрав ся я сейчас до переселеня. Для такого вельможі як я, не було оно нїчим важким. Мав прецїнь усе майно при собі; не потребував анї носильчиків, нї возів, нї коний і за часинку розгостив ся я в своїх теремах, і не питаючи за комірне. Відтак осмотрів новосїлє. Коли-б так вдало ся побудувати мур від залому скелї до противної стїнки, була би справжня кріпость, захищена від вітрів, зьвірюк та других ворогів! Та ба! як тут брати ся до мурованя без цегли, без вапна, без кельнї і всїх прочих необходимих причандалів.

Мулярі, то раз пани! гей, гей! бубонїв я сердитий — без приладів нїчого не зроблять тай ще кажуть собі за все добре платити, — а я, сарака, не маю і крихти вапна, а тут мурувати треба. Що менї дїяти? Всього не стає, та бодай часу в мене доволї, заки яка добра гадка надпливе, буду стягати поки-що материял.

Біля східної стїни скелї находило ся чимало більшого і меньшого каміня. Знать, мусїв колись провалити ся вершок і розсипав. Став визбирувати плоскі куснї, пригожі до укладаня муру. Робота забрала менї весь час до вечера, але коли зирнув я на зроблене, пізнав, що і за тиждень не упораю ся з усїм.

Другої днини взяв ся знов за роботу: укладав каменї в купи, два метри одна від другої, щоби при будові недалеко по них ходити. Декотрі каменї були так важкі, що ледви при помочи здорового дручка з великим усилєм можна було їх підважити і перекотити на місце. Трудив ся я без відгалю, припочивав іно в полудне, щоби спожити щоденний свій стравунок: кукурудзу. Найгірша спека трівала дві годинї, і ту пору саме призначив я на обід і віддих.

Серед такої роботи проминуло менї кілька днїв. Двигаючи каменї на мур, запримітив я, що ті, котрі поростали мохом, сильнїйше держали ся на скелї. От і задумав я назбирати моху, перемішати з землею і таким цементом переложити каменї. Слїдуючих днїв збирав мох і витинав ножем мураву — се було моє вапно.

Поладивши отсї вступні роботи, взяв ся я до мурованя. Перший метр муру стояв мене чимало труду, та вже з другим пішло красше. День за днем набирав я більше вправи в своїй роботї, але доперва по тижневи єї укінчив. Висота муру мала звиш 2 м., на самім шпили повкладав я острі, кіньчасті каменюки, котрі єго чинили ще неприступнїйшим. По конець тої стїни полишив я на сподї величезний плоскавий камінь. Під ним був в мурі вузкий прохід, що вів до печери — а з середини другий такий самий камінь, котрим запирав я на ніч брами моєї палати. Обі каменюки були так важкі, що саме прикоченє одної з них на просторони десяти кроків забрали менї пів днини.

Покінчивши роботу, сїв я проти муру і з гордостию глядїв на довершене дїло. Шіснайцять днїв трудив ся над тим, а нераз натрапляв на такі перепони, що тратив охоту і зарікав ся усего.

Робінзон працює при викінченю своєї печери.

Та довго не міг спочивати. Треба ще було, заки ніч настане, приладити собі постїль. З будови полишило ся доволї моху, з него встелив я собі в кутї печери догідне ложе, бо мох був мягкий і пружистий. А коли вечером скупав ся в мори і повернув скріплений до дому, з якимже радісним чувством простягнув я, свої утомлені члени на пухкій постели. Зрозуміє се хиба той, хто, як я, довгі ночи проводив скулений на твердій гиляцї.

Вкладаючись на сон, закликав я: Ось маю тепер королївску палату і княже ліжко. Тїльки одяг на менї, що правда, жебрацкий і страви неконче вибагливі, та може згодом і оно поправить ся. Добра ніч вам, мої тереми! дасть Біг, не буду я у вас довго проживати!

І за сими словами заснув я сном блаженних…