Робінзон Крузо (1919)/VI
| ◀ Глава V | Робінзон Крузо пер.: М. К. Глава VI |
Глава VII ▶ |
|
Новий мій пан Сіді Мустафа не був з ремесла розбишакою, а богатим вельможею мавританьским. Висилав він кораблї на розбої задля добичі, позаяк у Маврів не вважано сего нїякою ганьбою, а навпаки дїлом геройским і визначним. Навіть члени султаньскої родини занимали ся розбищацтвом і лупили ґіаврів[1] і мій пан зібрав тим чином чимале майно на виправах.
В Салє оглянув мене наставник невільників Акіба і призначив до працї в городї. Не били мене там, що правда, і не знущали ся надімною, але як з християнином поводили ся вельми зневажливо на рівні з Неґрами. З тими жив я разом в тїсній хатї а радше ямі, вохкій, низькій, а повній усякої гразюки і хробацтва. Коржій з проса, кусок грубого ячмінного хлїба і пригорща вареного рижу були моїм щоденним кормом. Найстрашнїйшою була ніч: тїла Неґрів вонїли невиносимим сопухом, кусливі комахи шпигали немилосерно моє наболїле тїло, а я, лежачи на околотї гнилої соломи, гіркими заливав ся слїзми.
Тодї то в чудових красках ставав переді мною дім родинний, де перевів я свій молодий вік, вік безжурности, іграшок і веселощий, серед яких минала моя провесна. О як прегарно жило ся тамки в чистенькій комнатцї під доглядом сердешної мами. А яка страшна судьба постигла мене нинї! І під напором тих споминів зривав ся я з постели і стогнав жалко і ревів з розпуки, аж Неґри прокинувшись грозили менї пястуками, наколи не замовкну і не дам їм супокійно заснути.
Але і в тім страшнім положеню думка моя не злїтала до Бога. Я кляв і вирікав, та не шукав відради в молитві, а скоро тільки втихомирив ся на часочок, то іно мірковав, як-би се втечи з неволї. Працюючи цїлими днями в городї, мав я доволї часу до роздумуваня. Тисячі мрій і плянів пересунули ся менї через голову, та не находив способу їх в дїло перевести. Ще й, на жаль, не було в мене нї одної близької людини, нї одного християнина-товариша, з котрим би щиро порадити ся можна, нїкого, тільки я сам, проте і мрії оставали іно мріями. Зразу потїшав ся, що поїду може коли з паном на море, а там який корабель воєнний християньский дожене нас, побідить Маврів, а мене визволить. Але і тота надїя обманула. Сіді Мустафа виправляв ся звичайно сам, а мене полишав на той час дома під доглядом Акіби, а коли вернув, велїв менї сторожити корабель.
Так минули два важкі роки неволї. За ту пору виріс я і подужав на силах. Положенє моє прикре не перемінило ся на краще, але таки придбав я много, бо привчив ся працї, котрої ранїйше так цурав ся. Тепер, коли бачив щоденно, як канчук наставника кроваві слїди полишав на спинах лїнивих Неґрів, зі страху трудив ся я як найревнїйше. З годом стала менї праця одинокою розрадою в неволи так, що в пятницю, день сьвяточний Магометан, скучав я з нудьги без неї.
Моя роботящість, витрівалість і смирність добули менї прихильність Акіби, а через него і пана. Як-раз тодї корабель єго по кровавій стрічи з Голяндцями зістав знищений і Мавр покинув розбищацтво. Одначе жаль єму було розставати ся з морем, з котрим зріс з малку, тому велїв побудувати гарне човно і часто випливав на риби. З порученя Акіби призначено мене до служби на суднї, а другим зі мною був Ксури, молодий Мавр, добрий і тихий хлопець. Небавом набрав я такої вправи в ловли риб, що Сіді Мустафа висилав нас часто самих з Ксурим, тільки під доглядом старого слуги Мулея.
Раз якось вибрали ся ми три ранним ранком на риби. Погода була спершу гарна, та згодом подув зимний вітер від півночи і вмить воздух, насичений парою, перемінив ся в густу, непроглядну мраку. Два кроки перед собою не бачили ми нїчого. Не мали компасу нї других моряцких приладів, тому плили навманя, цїлий день і цїлу ніч, блудячи серед мрачних туманів непевні стревожені. Аж другої днини коло девятої розігнало сонце хмари, а ми найшли ся сїм миль морских віддалені від Салє. Голодні і знеможені пізним вечером доперва вернули домів.
Коли наш пан про се дізнав ся, побоюючись, щоби і єму таке не приключилось, приказав виставити серед судна каюту і доробити поміст. Каюту заосмотрено в компас і в припаси поживи і напоїв, іменно: риж, хлїб і каву, котрі на кілька днїв могли вистарчити.Одного разу призвав мене Сіді Мустафа до себе: Слухай, каже. Завтра мати-му гостї з Марокка. Хотїв би їх забавити ловлею риб, приладь судно і заосмотри в сьвіжі овочі. Мулей най знесе до каюти чотири рушницї і доста пороху і олова, може заполюємо на морскі птахи. Смотри, щоби все було як слїд, бо завтра ранесенько відпливаємо. А не забудь про воду і напої!
Сповнивши точно прикази пана, ждав я досьвітом на него. Та ось надійшов Мулей і заявив, що гостї аж з полудня над'їдуть, а нам повелїв пан самим плисти, щоби до вечера риб наловити. В сю мить одна гадка прошибла мою голову: Утїкати! Пан серед забав з гістьми позабуде на нас. Судно заосмотрене в поживу на кілька днїв, оружія і пороху також на нїм доволї… Обдумавши усе те на борзї, сказав я до Мулея: Маємо плисти на риби, та не знаю як буде з поживою?
— Чи нема єї доста в каютї? счудував ся Мулей.
Як се? То ти посьмів би їсти хлїб нашого пана? Менї здавив би він горло, а і Ксури певно такой так думає.
Так, так присьвідчив хлопець.
Правду кажете, відповів Мулей. Піду принести хлїба для нас.
— А бери много! крикнув я єму в слід, бо всї ми три їмо несогірше, а не забудь і про воду, щоби зі спраги не померти.
Мулей завернув до дому.
Та ще, пригадував я єму, принести троха пороху, може яку птаху при нагодї уполюємо.
Добре, відказав Мулей і пішов.
Відтак вислав я Ксурого в город нарвати овочів, а сам за той час стрибнув крадькома до буди городової і забрав відти дві сокири, молоти, пилу, сверлик, кружок воску на сьвічки і міх каші — знїс усе те до судна і заховав в каютї під ліжком.
Небавки надбіг Ксури з помараньчами і двома кавонами, а за ним приволїк ся Мулей, двигаючи кіш сухарів і мішочок пороху і шроту. Два Неґри принесли за часок величезний збан сьвіжої води.
Заосмотривши так судно підняли ми якор і виплили на повне море. Сторожа замкова пана перепустила нас без допитів.
По дорозї радив Мулей кілька раз закинути сїть, але я противив ся сему, оправдуючись, що в сїм місци риб нема. Аж коли вже були ми майже морску милю віддалені від берега, приказав я стягнути вітрила і почала ся ловля. Та хоч риба і заходила у сїть, я нароком випускав єї, щоби на часї зискати. Так минула нам година.
Що-ж поспитав Мулей, ще нїчого доси не вловив?
— Чари чи вроки наслано нинї на нас, відрік я, вже ось годину закидаю сїть, а риби нї одної.
Що тут чинити турбував ся Мавр, без риб вертати не можна, бо Сіді Мустафа лютив би ся страшенно.
Знаю я одно місце дуже рибне, але далеко відси на полудне. Там моглиби ми риб доволї і борзо наловити.
Га! то плиньмо тамки, пристав Мулей і не доміркувуючись нїчого, розіпняв вітрила.
Звернули ми на полудне як-раз в противну сторону від берегів іспаньских, до котрих задумував я плисти, та не вважаючи на се, порішив я тїкати куданебудь, щоби тільки на свободї опинитись — а проче здав на проізвіл судьби.
——————
- ↑ ghiaur, зневажливе прозвище, надаване християнам Магометанами.