20-40-ві роки в українській літературі (1922)/Левко Боровиковський
| ◀ Петро Гулак-Артемовський | 20-40-ві роки в українській літературі під ред. Олександра Дорошкевича Левко Боровиковський |
Євген Гребінка ▶ |
|
——————
Року 1806-го народився Левко Боровиковський у дрібній панській сем'ї, коло м. Хорола на Полтавщині. Учився в Полтавській гімназії.
Р. 1830-го — закінчив словесний відділ Харьківського університету; будучи студентом, надрукував українську баладу „Маруся“. Потім учителював у Курському, пізніше в Полтаві.
Р. 1852-го вийшли „Байки й прибаютки Левка Боровиковського“ з передмовою Амвросія Метлинського: тут зібрано всі ті байки, що до того часу вже були опубліковані, а також і де-які нові. Це гарно й чепурно зладжене видання.
Р. 1889-го Левко Боровиковський упокоївся на своєму хуторці коло м. Хорола, куди він переїхав, покинувши службу в Полтаві, і де безвиїздно перебував останні роки свого життя; літературної діяльности Боровиковський після 1852 р., як видно, не продовжував.
Шановний добродію, Михайло Олександровичу! Вшанувавши мене жаданим знайомством і як аматор українського слова, ви даєте мені сміливість турбувати вас своїм проханням.
Працюючи більше як п'ять років над збіранням різних пам'яток мови спільної для нас батьківщини і народнього побуту земляків, я, скільки дозволяв мені час при праці на службі, надавав зібраному запасові лад і по змозі бажав знайомити прихильників української мови з переказами й повір'ями українців, убіраючи їх у свіжі форми поезії. Ось плоди моєї праці:
I. Зібрання народніх українських прислів'їв і приказок, всього по-над тисячу. Надано їм алфавітного ладу.
II. Баєчки на українській мові, в кількості 250. З них по-над 200 оригінальних, инші — наслідування Красицькому [2].
III. Народні українські пісні (ще ніде не видані або варіянти виданих), коло 150.
IV. Словарь української мови, з покажчиком пнів слів, — літери А, Б, В, Г.
V. Власні вірші на українській мові (думка неправдива, ніби мова українська придатна тільки для вислову смішного й брутального). Тут:
1) балад 12; 2) дум 12 (сюжети — перекази, повір'я та ин. українські); 3) переклад семи кримських сонетів Ад. Міцкевича [3]; 4) пісень 20; 5) різне — 26 п'єс, де-які перекладено з Міцкевича.VI. Переклад (сонетами) кримських сонетів Ад. Міцкевича — на руську мову.
Крім цього я записував забобони, повір'я, перекази, засоби народнього лікування хвороб та ин. і маю: переклад (у віршах) Федрових байок (праця моїх учнів—гімназистів), кілька пояснених і віршами перекладених од Горація, і дрібні вірші — на руській мові…
Щирий жаль, що бажання моє — служити на Україні — п'ять років залишається тільки бажанням. А це позбавляє можливости вжити на користь — любов і допитливість мою до всього рідного українського відносно мови. Це була мета, для якої вивчив я й мову польську…
Курськ, Січня 1 дня, 1836.
ЗАВДАННЯ. 1. Порівняти переспів Боровиковського з оригіналом — баладою російського поета Жуковського „Светлана“ (1811) й вияснити художні особливості переспіву.
Раз в крещенский вечерок
Девушки гадали,
За ворота башмачок,
Сняв с ноги бросали;
Снег пололи; под окном
Слушали; кормили
Счетным курицу зерном
Ярый воск топили;
В чашу с чистою водой
Клали перстень золотой,
Серьги изумрудны;
Расстилали белый плат,
И над чашей пели в лад
Песенки подблюдны.
Тускло светится луна
В сумраке тумана,
Молчалива и грустна
Милая Светлана.
„Что, подруженька, с тобой?
Вымолви словечко,
Слушай песни круговой,
Вынь себе колечко.
Пой, красавица: „кузнец,
Скуй мне злат и нов венец,
Скуй кольцо златое;
Мне венчаться тем венцом,
Обручаться тем кольцом
При святом налое“.
— Как могу, подружки, петь?
Милый друг далеко;
Мне судьбина умереть
В грусти одинокой.
Год промчался — вести нет.
Он ко мне не пишет.
Ах! а им лишь красен свет.
Им лишь сердце дышет.
Иль не вспомнишь обо мне?
Где, в какой ты стороне?
Где твоя обитель?
Я молюсь и слезы лью!
Утоли печаль мою,
Ангел-утешитель.—
Вот, в светлице стол накрыт
Белой пеленою;
И на том столе стоит
Зеркало с свечою.
Два прибора на столе.
„Загадай, Светлана!
В чистом зеркала стекле
В полночь, без обмана
Ты узнаешь жребий свой —
Стукнет в двери милый твой
Легкою рукою;
Упадет с дверей запор;
Сядет он за свой прибор
Ужинать с тобою“…
2. На підставі аналізу „Марусі” вияснити особливості балади, як поетичного твору.
| Lenore. | Ленора. |
|---|---|
|
Lenore fuhr ums Morgenrot. |
Леноре снился страшный сон: |
Und frud nach allen Namen; |
И Друга вызывает; |
ЗАВДАННЯ. 1. Які твори народньої поезії нагадує вірш „Чорноморець“? Пригадайте
відповідні художні образи з народніх пісень і дум. Зверніть увагу на форму поезії Боровикоського.
2. Чи всі з останніх десятьох п'єс Боровиковського можна назвати байка? Коли ні, то які саме?
3. Які з байок нагадують відомі вам байки инших байкарів? Порівняйте їх і зробіть висновки відносно літературної маніри Боровиковсбкого.
4. Яку байку Гулака-Артемовського нагадує „Щука і Пліточки“? Порівняйте й обміркуйте.
5. Порівняйте байку „Рябко й Зюзько“ з байкою Крилова „Две собаки“ і зробіть висновки що до літературної маніри Боровиковського.
Дворовый верный пес,
Барбос,
Который барскую усердно службу нес,
Увидел старую свою знакомку,
Жужу, кудрявую болонку [4],
На мягкой пуховой подушке, на окне.
К ней ластяся, как будто бы к родне,
Он с умиленья чуть не плачет,
И под окном
Визжит, вертит хвостом
И скачет.
„Ну, что, Жужутка, как живешь
С тех пор, как господа тебя в хоромы взяли?
Ведь, помнишь: на дворе мы часто голодали.
Какую службу ты несешь?“
— „На счастье грех роптать“, Жужутка отвечает;
„Мой господин во мне души не чает
Живу в довольстве и добре,
И ем и пью на серебре;
Резвлюся с барином, а ежели устану,
Валяюсь по коврам и мягкому дивану.
Ты как живешь?“ — „Я —, отвечал Барбос,
Хвост плетью опустя и свой повеся нос:
„Живу по-прежнему: терплю и холод
И голод.
И, оберегаючи хозяйский дом,
Здесь под забором сплю и мокну под дождем.
А если невпопад залаю,
То и побои принимаю.
Да чем же ты, Жужу, в случа́й попал,
Безсилен бывши так и мал,
Меж тем как я из кожи рвусь напрасно?
Чем служишь ты?“ — „Чем служишь? вот прекрасно!“—
С насмешкой отвечал Жужу:
„На задних лапках я хожу“.
Как счастье многие находят
Лишь тем, что хорошо на задних лапках ходят.
6. Яке значіння в байках Боровиковського має перша частина — художнє оповідання? Проаналізуйте окремі дієві особи в байках, виясніть їхню психологію і вчинки.
7. Які думки підносить Боровиковський у наведених байках?
8. Мова у творах Боровиковського.
9. Особа Боровиковського на підставі біографичних матеріялів і художніх творів.
Загальний характер творчости Боровиковського. Боровиковський виступає перед нами найбільше як етнограф-народник, що виявляє „любов і допитливість до всього рідного українського відносно мови“ і свідомо хоче зібрати і зберегти дорогоцінні скарби народньої творчости. І в своїй поетичній діяльності Боровиковський хоче довести, що мова українська здібна не тільки „для выражения смешного и низкого“ і тому він дає серйозний жанр тодішнього письменства — балади, з другого боку — популярні тоді байки і, нарешті, ліричні п'єси, що в значній мірі наближаються до народньої пісні. У своїх баладах Боровиковський використав найбільш популярний тоді жанр романтичної доби в літературі і пішов тут слідом за Гулаком-Артемовським, що лише за два роки перед тим видрукував свою перекладну баладу „Рибалка“ (1827). Боровиковський у баладі „Маруся“ (1829) взяв за основу баладу-ж Жуковського „Свєтлану“, але в значній мірі переробив її, пристосувавши до умов українського життя, так мовити — локалізувавши її дію.
Пробував себе Боровиковський і на ліричній поезії („Чорноморець“ та ин.), але ці ліричні п'єси або наближаються до утворів романтичної поезії — переважно ідеалізацією героїв і взагалі старовини або імітують народню пісню, хоч уже сама спроба дати ліричні твори для тих часів була досить цікава. Найбільше-ж значіння придбав Боровиковський своїми байками, що склали врешті окрему книжечку.
Сюжети байок. Усього „байок і прибаюток“, що їх видруковано — 177. Значна частина з них — власне не байки, а коротенькі оповідання з народнього життя, побутові сценки. Напр.:Раз п'яний Хрім схотів
Переплигнути рів.
Упав і, хоть не вбився,
А все — калікою протверезився.
Хрім глуповатий з-сина:
Що-ж? — П'яному — і море по коліна!
Це ті твори, що сам Боровиковський назвав „прибаютками“, виразно одмежовуючи їх од байок. Ці сюжети автор брав з народнього життя (теж „П'яний“ — „Чуренка жінка із шинка“), з народніх переказів і казок („Свій дім — своя воля“).
Але більшість творів Боровиковського — то байки, алегоричні оповідання дидактичного змісту. Тільки в оцих своїх байках він часто використовує відомі вже сюжети, напр., російського байкаря Крилова („Рябко й Зюзько“ — „Двє собаки“, „Андрій“ — „Тришкин кафтан“, „Сороківка“ — „Червонец“ і т. д.), польського — Красицького та ин. Позичаючи сюжета, Боровиковський звичайно його прибірає в українську одежу, пристосовує до українського побуту. Крім того, автор позичений сюжет робить більш елементарним, простим, скорочюючи його і Криловське багатство характерів замінюючи инколи голою схемою (порівн. „Рябко й Зюзько“ з байкою „Две собаки“). Проте це скорочення байкового сюжету в Боровиковського цілком позбавляє твір характеру перекладу, і дуже наближає до творчої переробки, до самостійного оброблення мандрівного сюжету.
Художні особливості байок. Боровиковський не любить довгих байок — усі його твори дуже коротенькі, инколи навіть занадто, з шкодою для змісту. Ця стислість вислову робить те, що в байках зовсім майже немає розвитку характерів дієвих осіб, немає окреслення їхньої психології, немає умотивування їхніх учинків. Байки Боровиковського наближаються до абстрактних художніх схем автора, які треба було-б розробити й конкретизувати в умовах місцевого життя. Ось через що головна частина пізнішої байки — художнє оповідання — не має в Боровиковського самостійного значіння, часто не переконує читача мистецькими образами в справедливості основної думки автора: художнє оповідання швидче є часткова, навіть випадкова ілюстрація до думки автора.
Мораль байок. Головна думка байок, їхня мораль, дуже невиразна і в усякому разі не виявляє авторового світогляду. В багатьох байках дидактичний кінець випущено, а стислий спосіб вислову призводить до того, що читач не розуміє як слід байки („Пані“, „Жевжик“). Автор не цікавиться соціяльними питанням і дуже рідко торкається сюжету про багатство й бідність та й то з погляду загально-людських взаємовідносин („Поки багат, то поти й сват“). Найулюбленіша тема байок Боровиковського — це вперта праця, при чому соціяльний бік питання його не цікавить (умови праці, громадські наслідки праці): „хто дбає, той і має“. Він картає недоцільну працю („Климів млин“), пустопорожнє самохвальство в праці („Муха“, „Метелик“), ледарство („Клим“) і шукає дійсного активного робітника („Лихтарь“, „Перо й каламарь“). Боровиковський малює неправдивість суддів („Голова“, „Лисиця“, „Суд“) і виявляє инші хиби людської натури — пияцтво, недбальство, жорстокість, заздрість, скупість, у де-яких байках („Сороківка“, „Учитель“) освітлює Боровиковський неправдиве виховання.
Своїй байці автор не надає глибокого сатиричного значіння: вона тільки „висміює“ хиби людські, але досить мирно, без обурення й гніву:
… байка всякого, хто прочитати схоче,
І поскубе, і залоскоче.
(„Байки та Дяк і Петрусь“).
А у вірші „Моя байка“ автор так оцінює свої твори:
Моя байка
Ні бійка, ні лайка:
Нехай ніхто на себе не приймає,
А всяк на ус собі мотає,
Хто уси має…
І беручи на увагу цей мирний напрям своєї творчости, автор твердо тямить, що його байки не переутворять громадянства, не перероблять суспільних взаємовідносин:
Давно, давно Езоп[5] байки писать начав,
Осміював звіряк, над миром глузував,
Кричав на гріх зо всеї мочі
І пальцем тикав людям в очі:
А що-ж він викричав? — Не став гусак орлом,
Не заревів ведмідь волом,
Не привикає вовк до сіна,
Не вижав патоки із хріна;
Не надовбав ума Максимові в маслак,
Не вкоротив рогів у Сидора на лобі,
Не відірвав хвостів в відьом та в вовкулак…
Грішить хрещений люд без каяття й при гро́бі!
Та нащо-ж я байки пишу ще, неборак?
Та так!
(„Байки“).
Проте тут можна ще одно підкреслити: свідомість Боровиковського як письменника. Знаючи, що діяльність його не може мати широкого громадського значіння, він усе-ж таки бажав-би їй надати такого значіння, бажав-би, щоб вона перетворилася на могутній чинник людського прогресу.
Мова. Автор свідомо почав писати по-українському, добре простудіювавши живу полтавську говірку і пам'ятки багатої народньої творчости. Ось чому в байках Боровиковського ми маємо мову чисту й багату з лексичного боку. Автор не шукає слів, не почуває обмеження в лексичному запасі тодішньої літературної мови. Він з охотою користується народніми приказками, влучними виразами, а з другого боку — і сам творить такі художні речення, що увіходять до всенароднього вжитку („Найлучча птиця — ковбаса“ в байці „Найкраща птиця“) [6].
Значіння Боровиковського. Боровиковський виступив на поле української літератури тоді, коли слава Котляревського дуже поширилася і Гулак-Артемовський надрукував кращі свої твори. У своїх баладах та ліричних творах Боровиковський простував уже торованими тоді шляхами, обробляючи романтичні сюжети або наслідуючи народні пісні. Ці твори й мало відомі й не мають літературного значіння, хоч де-які з них („Чорноморець“) доводять, що Боровиковський досить добре володів формою віршу.
Найбільше значіння мають байки. Побачили світ вони вже після байок тоді дуже відомого письменника Гребінки (1834 р.), хоч почав їх писати Боровиковський, мабуть, раніше. Що-до змісту вони зосталися позаду байки „Пан та Собака“: соціяльні взаємовідношення не цікавлять автора та й взагалі громадське обличчя його неясне. Але форма байок досить влучна і своєрідна, і це, власне, зберегло їм право на існування. Не визначаючись тут особливими вартостями, байки Боровиковського доводять нам, що українська література почала єднати все нові кола письменників, почала все помітніше набірати ролі художнього й культурного чинника.
ЗАВДАННЯ. 1. Вияснити ролю Боровиковського в історії українського письменства.
I. Ів. Франко (про „Марусю“).
Мова Боровиковського чиста й гарна, віршова форма оброблена старанно. Можна-би добачити де-які москалізми, прим., „клочки“ зам. наших грудок, та їх в усякім разі не багато. Розуміється, композиція цілости — діло Жуковського і з цього титулу нашому письменникові не паде ніяка похвала ані догана; та на похвалу заслугує його вмілість, з якою він надав творові Жуковського українського колориту і зі сфери шаблонових пейзанів переніс його на реальний грунт українського села.
II. Ол. Кониський.
З усіх поезій Боровиковського найвартше коштують його „Байки“. В „Байках“ не проходить без перерви одна ідея, в їх автор торкає і панське і мужиче життя з різних боків, одначе слабо, дуже слабо, через що „Байки“ його і не одержали на Україні ні впливу ні-ходу. Сатиричного талану Боровиковському природа зовсім не дала. Природній юмор світиться в „Байках“, але в автора, не наділеного художественними образами, юмор виходить якийсь грубий. „Байки“ Боровиковського свідчать тілько нам як факти, чим недугував у його часі соціяльний побит на Україні. Убожество народнє, темнота, лакейство, хабарі, лакейство у судах і т. ин. Отже Боровиковський, торкаючись соціяльних недугів, ні одного з них не намалював у своїх „Байках“ яркими кольорами. Вказує Боровиковський, приміром, що „коли мужик буде багатіти — то буде жити добре“, але вказує так несміло, так неярко, що вказку його можна й не примітить…
Ясній розумів він, яко сам педагог (він учителював у гімназії), і ясній намалював болячку не національного, а чужоземного виховання і освіти. Однієї з головних болячок України — крепацтва Боровиковський зовсім не займав, немов він і не примічав її, чи може боявся. Одно слово, Боровиковський цілком не зрозумів того національно-соціяльного прямування, до котрого вказали йому стежку Котляревський і Гулак…
Примітки: I. Взято з видання: Лев Боровиковський. Маруся. Українська баляда. Видав і пояснив др. Іван Франко. Львів. 1902, стор. 45.
II. З статті (Кониського) в журн. „Світ“ 1881 р., ч. 8 і 9, стор. 145—146: „Відчити з історії русько-українського письменства XIX в“.
- ↑ Переклад з російської мови.
- ↑ Гнат Красицький (1735—1801) — відомий польський байкар, що з його користав, як ми бачили, і Гулак-Артемовський.
- ↑ Адам Міцкевич (1798—1855) — славний польський поет-романтик, що великий вплив справив і на українських письменників першої половини XIX ст. Найвідоміші його твори: Dziady (так на Литві звалося свято померлих), Konrad Wallenrod, Pan Tadeusz, а також сила ліричних творів.
- ↑ Болонка — маленький цуцик з м'якою вовною.
- ↑ Про грецького байкаря Езопа (VI століття до Р. Х.) див. у статті Ів. Шалі.
- ↑ Окремих статтів про Боровиковського немає (кілька слів йому присвячено в загальних оглядах літератури — Петрова, Огоновського, Кониського, Єфремова); єдина замітка — вступне слово Гр. Коваленка до видання байок Боровиковського (в-ва „Сіяч“, Черкаси 1918). Текст творів перевірено з перводруками: „Чорноморець“ — з текстом у „Ластовці“ Гребінчиній (1841); байки — з першем виданням їх („Байки й прибаютки Левка Боровиковського“, Київ 1852); що-до балади „Маруся“, то текст взято з перводруку в журн. „Вѣстникъ Европы“ за 1829 р. кн. III—IV, стор. 117—127.