мій миленький, тільки мене потішаєш, ой чую я через люде, що ти иншую кохаєш. Чуб. V. 125.
Потіша́тися, ша́юся, єшся, сов. в. поті́шитися, шуся, шишся, гл. Радоваться, обрадоваться, утѣшаться, утѣшиться. Іду селом, ревне плачу, — ви, вороги, потішайтеся. Чуб. V. 458.
Поті́шечка, ки, ж. Ум. отъ потіха.
Поті́шити, ся. См. Потішати, ся.
Поті́шка, ки, ж. Ум. отъ потіха.
Поті́шний, а, е. Утѣшительный. Принесу вам потішну звістку. К. ЧР. 253.
Поті́шувати, шую, єш, гл. = Потішати. Була вона вродливов паннов, мудро ученов, завше тата потішувала. Гн. I. 140.
Потка́ння́, ня́, с. = Піткання. Чия основа, аби моє поткання. Ном. № 9702. Ум. Потка́ннячко. Ном. № 7547.
Потка́ти, тчу́, тче́ш, гл. 1) Соткать (во множествѣ) На тобі круг прядіва: щоб ти його пом'яла, потіпала і в мички помикала і щоб попряла, помотала, оснувала й поткала й побілила. Рудч. Ск. II. 44. 2) Заткать. Та всі тиї три жупани всі сріблом поткані. Чуб. V. 886. Да я тебе, біле, черню потчу, да тую плахотку в свято зношу. Чуб. V. 489.
Потка́тися, тчу́ся, тче́шся, гл. Соткаться. Тобі там і попрядеться й потчеться, і в скриню покладеться. Рудч. Ск. II. 51.
Поткну́ти, кну́, не́ш, гл. Высунуть, показать. І носа поткнуть не можна.
Поткну́тися. См. Потикатися.
Потлі́ти, тлі́ю, єш, гл. Истлѣть. Його тіло в полі почорніло та й од вітру потліло. Грин. III. 593. Так би й потліли живцем в нечистоті. Левиц. I. 91.
Потломи́ти, млю́, ми́ш, гл. = Потлумити. Мил. М. 65. То сіно таке, що не дуже потломлять. Черк. у.
Потлума́чити, чу, чиш, гл. Объяснить (во множествѣ).
Потлуми́ти, млю́, ми́ш, гл. 1) Заглушить, задавить. 2) Побить, поколотить. „Ходім, будем бити!“ Витігли Петра від стіни, потлумили. Гн. I. 84. 3) Истребить, уничтожить.
Потлу́млення, ня, с. Заглушеніе, подавленіе.
Потмари́ти, рю́, ри́ш, гл. = Потьмарити. На небі усі звізди потмарило. АД. I. 185.
Потовариши́ти, шу́, ши́ш, гл. Сдѣлаться товарищемъ, сойтись. Яким зовсім потоваришив з о. Хведором. Левиц. I. 463.
Потоваришува́ти, шу́ю, єш, гл. = Потоваришити.
Потови́й, а́, е́. 1) Относящійся къ поту. 2) Заработанный тяжелымъ трудомъ. Ні, доню, ні, серце! за кріпака не підеш… нашому роду так не пригоже свої потові скарби у панські дворища передавати. Г. Барв. 85.
Потовкма́чити, чу, чиш, гл. = Потовкти. Хома думав, що ще трохи його потовкмачив, — принявсь лежачого шкварити. Кв. (О. 1861. V. 22).
Потовкти́, вчу́, че́ш, гл. 1) Потолочь, истолочь. 2) Побить въ дребезги. Потовк йому усі пляшки й усі чарки. Кв. Горшки потовк, вікна побив. О. 1861. VI. 77. 2) Поколотить. Вона його п'яного потовче. Стор. МПр. 155.
Потовкти́ся, чу́ся, че́шся, гл. 1) Потолочься, побиться. Потовчуться дорогою всі горшки, миски, макітри. Левиц. I. 208. 2) Потолочься нѣкоторое время.
Потовку́чий, а, е. Хлопотливый, суетливый.
Пото́впити, плю, пиш, гл. Умѣстить, помѣстить.
Пото́впитися, плюся, пишся, гл. Умѣститься, помѣститься. На всіх улицях люде так і снують, аж не потовпляться. МВ. I. 38. Инша добродійка і в дворі не потовпиться. МВ. (О. 1862. III. 40).
По́товстий, а, е. Толстоватый, нѣсколько толстый. Се дубок потовстий трохи. Волч. у.
Потовчи́, чу́, че́ш, гл. = Потовкти. Желех.
Пото́вщати, щаю, єш, гл. Потолстѣть. Вони од тепла роздалися, потовщали. Ком. II. 54.
Потокма́чити, чу, чиш, гл. = Потовкмачити.
Потокми́тися, млю́ся, мишся, гл. Условиться, договориться. Вх. Зн. 70.
Потоло́ка, ки, ж. = Потолоччя.
Потоло́чити, чу, чиш, гл. Измять траву, хлѣбъ, постель. Не дав Бог жабі хвоста, а то б усю траву потолочила. Ном. № 3828. Та не стели білої постелі, — потолочать. Мил. 118.
Потоло́ччя, чя, с. Измятое мѣсто въ травѣ или хлѣбѣ, измятые трава или хлѣбъ. Наша пані охоча зібрала потолоча житнеє й пшеничнеє. Чуб. III. 235.
Пото́ля, лі, ж. Потворство, поблажка, потачка, воля. Ном. № 3354. Дай дітям потолю, сам підеш у неволю. Волч. у. Язи-
