державний науково-методологічний комітет наркомосвіти усрр по секції соціяльного виховання дозволив до вжитку в дитячих книгозбірнях установ соцвиху
ДЕРЖАВНЕ ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНИ
1927
891.79-32.
Володимир Винниченко народився на Херсонщині в бідній селянській сем'ї. Шляхом довгої, упертої боротьби, шляхом великих зусиль пощастило йому здобути освіту, хоч вищої школи й не довелося скінчити.
Перше, ніж говорити про В. Винниченка, як про письменника, треба хоч-би в загальних рисах згадати за ті часи, те оточення, ті настрої, в яких він зростав і які впливали на його творчість.
Це була доба, коли особливо сильно почала розвиватися на Україні індустрія, коли будувалося багато нових заводів, утворювались нові й поширювались старі промислові центри. Все це перебувало в руках окремих капіталістів, або-ж акційних товариств (часто закордонних) і все це призводило до руйнації инших менших господарств та кустарних виробництв, що ні в якій мірі не могли змагатися з капіталом і поступово занепадали, цим самим збільшуючи лави пролетаріяту. В той-же час певна частина найбіднішого та середняцького селянства, становище якого де-далі гіршало, потяглася на заробітки до міста, на фабрики та заводи, на шахти, підсилюючи кількісно пролетаріят у місті і воднораз поглиблюючи соціяльний розклад та боротьбу на селі. Почали наростати великі класові розколи, загострювалася класова боротьба. По різних містах частіше почали виникати робітничі страйки, а по селах — селянські заколоти. Більшої й більшої жорстокости набирало придушення цього руху від царського уряду, і сильнішою ненавистю спалахувала пригноблена класа.
Після революції 1905-го року, що її придушив царат, революційна робота не припинилася, а навпаки — збільшилась. Оживилася преса. Почали виходити в більшій кількості українські газети та журнали, закладатися нові видавництва, утворюватись культурні товариства, і в сильному революційному рухові почала зростати й українська інтелігенція.
Саме в цьому рухові зростав В. Винниченко. Отже й творчість його була скерована переважно на висвітлення тодішньої революційної боротьби та моментів, звязаних з нею, а безпосередня участь у цій боротьбі дала йому, спостережливому, талановитому художникові чимало матеріялу.
Літературна діяльність Винниченкова розпочалася з невеличких оповідань. Перше оповідання було надруковане 1902 р. Потім вони виходили окремими збірками, але деякі з них, як от «Салдатики», царська цензура заборонила. З часом творчість його почала розгортатися. З'явились Винниченкові повісті, романи, п'єси. Як письменник, він належить до школи реалістів (літературного напрямку, що в характерних яскравих образах безпосередньо висвітлює довколишнє життя) з певним ухилом в психологізм[1]. Але він відрізняється від инших письменників цієї школи через ті особливості, що ними позначено його творчість.
В більшості Винниченкових творів ми спостерігаємо або картину розкладу дрібно-буржуазного суспільства, або відображення побуту пригнобленої класи на Україні, або побуту партійної інтелігенції, або-ж безпосередню боротьбу з усіма її проявами та наслідками.
«Дім неволі, ця двохповерхова домовина, сіра й брудна, байдуже приймає тужливу ласку сонця і мовчить… На розчинених вікнах обох поверхів, обнявши безсилими руками ґрати, сидять «важниє політіческіє» і мовчки дивляться у синє вечірнє небо. А воно таке велике, широке, таке могуче, як життя!.. І дивним здається під цією величезною ласкавістю і миром природи величезна жорстокість і злочинство цієї домовини», — говорить Винниченко, описуючи тюрму («Талісман»). У нього чимало творів присвячено тюремному побутові і з великою майстерністю передано всі ті муки, яких зазнавали в'язні за часів царату, всі ті змагання, запеклу ворожнечу, рішучість та героїзм, до яких спонукувала тяжка неволя («Темна сила», «Маленька рисочка», «Талісман»). Завзята революційна робота під щохвилинною загрозою арешту або й смерти («Зіна», «Студенти»), безпосередні сутички з царською владою («Салдатики»), поневіряння бідного, голодного селянина, заляканого сильнішим, глузливим визискувачем («Голод»), — не можуть не зворушувати Винниченкового читача своєю глибокою правдивістю, переконуючою простотою та яскравістю розповіди. Не можна не співчувати цим борцям-героям, так само як не можна не відчути жалю чи презирства до тих постатів, до яких сам автор хоче викликати у читача певне упередження, як до негативних, хворобливих явищ («Малорос-европеєць», «Мнімий господін», «Антрепреньор Гаркун-Задунайський»). Читаючи Винниченкові твори, бачиш перед собою цілу низку найрізноманітніших, надзвичайно цікавих типів, немов ось біля себе чуєш їхню характерну розмову, розумієш їх і віриш авторові, який уміє так гарно розповісти й зацікавити.
Поза всіма згаданими рисами його твори не перевантажено побутовими подробицями. Він знає міру, уміє вибрати найцінніше та найцікавіше. В передачі багато руху, влучне поступове розгортання подій і тісне, виправдане поєднання їх. Певну увагу автор віддає й природі, яка у нього теж не являє собою чогось одірваного, показового, а, виступаючи в належній (не перебільшеній) мірі, надзвичайно вдало підкреслює настрої й переживання героїв, складаючи цим самим неодмінну й важливу частку цілого. Стиль Винниченків уривчастий, бадьорий, твори читаються легко.
В. Винниченко — визначний письменник не лише в українській літературі. Його твори є в перекладі багатьома иншими мовами. Він вніс в літературу чимало нового, свіжого, своєрідного, поширивши цим самим межі її можливостей і посівши своє особливе місце.
——————
↑Психологія — наука про мозкову та нервову діяльність організму.
Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1928 року.
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Україні, де авторське право діє протягом життя автора плюс 70 років.
Автор помер у 1951 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 70 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.
.jpg)
