Головна сторінка

Календар

15 жовтня

70 до н. е. — народився Вергілій, давньоримський поет
1809 — народився Олексій Кольцов, російський поет
1814 — народився Михайло Лермонтов, російський поет, прозаїк, драматург
1844 — народився Фрідріх Ніцше, німецький філософ
1860 — народилася Софія Тобілевич, українська письменниця-перекладачка
1893 — народився Іван Любарський, український мовознавець, освітянин
1897 — народився Ілля Ільф, радянський письменник
1922 — помер Сидір Твердохліб, український поет, перекладач

Вибрана проза

Людина юрби. (Харків, 1928) Едгар Аллан По
… З нетерпеливим жестом подорожній повернув у бічну, досить малолюдну вулицю. Вниз по ній, щось коло чверти милі, він рушив із швидкістю, якої мені й не снилося побачити в такого старого — і мені було нелегко його переслідувати. За скільки хвилин ми дісталися до великого залюдненого базару, з яким незнайомець очевидно був добре обізнаний; і первісна поведінка знову з'явилася в нього, коли він протискувався взад і вперед без видимої мети через натовп покупців та продавців. Протягом півтори години чи коло того, що ми провели в тім місці, я мусив бути дуже обережним, щоб не згубити його і тимчасом не притягти його уваги. На щастя, на мені були кавчукові калоші — і я міг іти абсолютно безшумно. Ні разу він не побачив, що я стежу за ним. Він увіходив в одну крамницю по другій, не прицінявся ні до чого, не сказав ні одного слова і дивився на все дикими, порожніми очима. Я вкрай був здивований його вчинками й твердо постановив, що не покину його, поки не вдовольню хоч почасти свою цікавість що до нього.

читати далі…

Вибрана поезія

Вергілій

Антологія римської поезії. (Київ, 1920)

ВЕРГІЛІЙ.
Енеїда, V, 835-871.

ТЕМРЯВА ночі уже досягала середини неба;
Тяжко стомились гребці, і, знесилені, кинули весла
Та на помості мулкім та по лавах твердих полягали.
Тільки спочили, як Сон лехкокрилий з етеру ясного
Вохким повітрям летить і тумани нічні розгортає.
Так, Палінуре, він лине до тебе, — зловісні примари
Він насилає на зір твій… Он сів він на кермі висо́ко,
Образ Форбанта прийнявши, і з словом до тебе вдається:
„Язидів сину, поглянь: — самі хвилі пильнують за тебе,
Рівно так дише повітря, — настала година спокою.
Голову ти прихили, дай спочити натруженим очам, —
Я замісць тебе посижу, за хвилею й морем догляну.“
Ледве підводячи вії, натомлений мовить стерничий:
„Що мені радиш, Форбанте? Невже ж я довірюсь потворі?
Чи, ти гадаєш, не знаю я хвилі облудного моря?
Як доручу їй Енея; досвідчений давній керманич,
Мало я бачив біди од погідного неба та моря?“
Так одмовляв він, — спокійно і міцно тримався кормила,