Зві́ку, нар. С отриц. не при глаголе. Никогда. Зроду-звіку козак не був і не буде катом. Ном. № 767.
Звікува́ти, ку́ю, єш, гл. Провести жизнь. Звікував я вік мій довгий, та й не бачив того змалку. К. Псал. 89.
Зві́л, зво́лу, м. 1) = Зво́лення. 2) До зво́лу, по зво́лу. Сколько угодно. Взялися їсти й запивати, варенухи-веселухи довелось до зволу, три глеки її стояло рядом поверх полу. Мкр. Н. 38. Гуляв по зволу, веселився. Мкр. Г. 33.
Звільжи́ти, жу́, жи́ш, гл. О морозе: ослабеть. Як звільжить мороз, тоді поїду у ліс. Каменец. у. Вже звільжив мороз. Каменец. у.
Зві́льна, нар. Медленно, понемногу. Солодьки… звільна вирізувались з-за гори. Св. Л. 309. *Так треба звільна усю старшину гетьманську і козацьку викорінити. Лепкий.
*Звільня́ти, ня́ю, єш, сов. в. звільни́ти, ню́, ниш, гл. 1) Освобождать, освободить, увольнять, уволить. Сл. Нік. 2) Облегчать, облегчить. Звільни́ти хід. Замедлить ход, бег. Черемш.
*Звільня́тися, ня́юся, єшся, сов. в. звільни́тися, ню́ся, нишся, гл. Освобождаться, освободиться, увольняться, уволиться. Сл. Нік.
Звін, зво́ну, м., и пр. = Дзвін и пр.
Зві́нка, ки, ж. 1) Карта бубновой масти. 2) Раст. Campanulae. Вх. Пч. I. 9.
Звіно́к, нка́, м. 1) — ри́би. Звено (поперек отрезанный кусок рыбы). Ой поставив козак Нечай та сторожу в місті, а сам пішов до кумоньки звінок риби їсти. АД. II. 58. 2) Раст. Rhinanthus crista galli. Лв. 101. См. Звоне́ць.
Звіно́чки, ків, м., мн. Раст. Rhinanthus minor. Вх. Пч. I. 12.
Звінува́тися, ну́юся, єшся, гл. Лишиться приданого. Бо ся уж звінувала з козачками поїхала. Гол. II. 722.
Звінча́ти, ча́ю, єш, гл. Обвенчать. А у тій церковці святий Спас, звінчай діточок в гожий час. Мет. 167.
Звінча́тися, ча́юся, єшся, гл. Обвенчаться. Я з дороги повернуся та й з тобою звінчаюся. Чуб. V. 62.
I. Звір, зво́ру, м. Овраг, лощина, ложбина. Не навчила я ся корчима ходити, з звора воду пити, з торби хлібом жити, з торби хлібом жити, на камені спаті. Гол. I. 156.
II. Звір, ра, ру, м. 1) Зверь. З теї тучи в темний ліс, — нехай мене звір іззість. Чуб. V. 180. 2) Волк. Ум. Зві́рик, звіро́к. Звірок утішний білка. Сим. 210. Ув. Звірю́ка, звіря́ка.
Звіра́к, ка́, м. = II. Звір 2. Шух. I. 22.
Зві́рик, ка, м. Ум. от II. Звір.
Звіри́на́, ни, ж. 1) = II. Звір. В кущах чатують на звірину. К. Іов. 87. Св. Юрій почав скликати до себе усяку звірину. Гринч. II. 72. 2) Соб. Звери, зверье. Зібралася звірина до своєї громади. Гол. III. 499. *В ночи, по ловах, збереться звірина на раду. Лепкий. 3) Зверина, звериное мясо. А в селянина в борщі свинина.... А в дворянина з перцем звірина. Гринч. III. 540. Ум. Звіри́нка.
Звіри́нець, нця, м. Зверинец. Добув іще всяких звірів: зайця, ведмедя й лиса — цілий звіринець у себе завів. Рудч. Ск. II. 68.
Звіри́ний, а, е. Звериный. Не наділив його умом звіриним. К. Іов. 89.
Звіри́нка, ки, ж. Ум. от звіри́на́.
*Звіри́нний, а, е. Животный. — світ. Животный мир. Сл. Нік.
Зві́рити, ся. См. Звіря́ти, ся.
Звірівни́к, ка́, м. Зверинец. Александров. у.
Зві́рість, рости, ж. Поверка. Кажуть, що там двадцять кіп — ходім на звірість. Сквир. у.
Звіркува́ти, ку́ю, єш, гл. Быть зверем. Кротом же лазе португалець, звіркує шведин вовком там. Котл. Ен. IV. 12.
Звіркува́тий, а, е. Зверообразный, звероподобный.
Звірни́й, а́, е́. Богатый зверями.
Звірни́к, ка́, м. Зверинец. Вх. Лем. 418.
Звірно́, нар. Много хищных зверей, преимущ. волков. Звірно у лісі цьому. Лебед. у. Колись було звірно, а тепер людно. Пирятин. у.
Звірня́, ні́, ж., соб. Зверье. А що там звірні було, — господи!
*Звіробо́й и звіро́бойник, ка, м. Раст. Hypericum perforatum. Желех.
Звіро́к, рка́, м. Ум. от II. Звір.
