Словник української мови (1927)/звіряти
| ◀ звіряка | Словник української мови З звіряти |
звірятися ▶ |
|
Звіря́ти, ря́ю, єш, сов. в. зві́рити, рю, риш, гл. 1) Проверять, проверить, выверять, выверить. Я його вже звірила за того карбованця. Н.-Волын. у. Я звірив на собі, що нема й гірше, як води вип'єш з холоду. О. 1861. V. 70. 2) Доверять, доверить. Він на що звіряв усе своє добро. Змиев. у.