Гузи́чний, а, е. Заднепроходный. Ки́шка гузи́чна. Прямая кишка. МУЕ. I. 69.
Гузі́р, ра́, м. См. Гузи́рь 1. Шух. I. 176.
Гу́зка, ки, ж. 1) Тупой конец в яйце. Ив. 41. Тупой конец веретена. Вас. 153. Грин. II. 318. Тупой конец огурца. Валялися недоїдені гузки з огірків. Мир. ХРВ. 410. 2) Мозоль на пяте. Конотоп. у. 3) Бородавка. Гузки… випікають гузкою веретена. Грин. II. 318. 4) Жировая опухоль. Мил. М. 103. 5) Нижний, задний конец очі́пка, собранный сборками в пучок. Вас. 191.
Гузни́ця, ці, ж. = Гузи́ця. Лохв. у. Ум. Гузни́чка. Лохв. у.
Гу́зно, на, с. Задница. Ном. № 2995, 2617. *Петро не Петро — волячеє гузно на печі загрузло, мати витягали — вуха обірвали. Пир. у., Кононівка.
Гузня́нка, ки, ж. Прямая кишка. Харьк. См. Гузи́чний.
Гузо́к, зка́, м. Небольшой вол с малыми рогами. КС. 1898. VII. 44.
Гузува́ти, зу́ю, єш, гл. Мешкать. Мнж. 178.
Гузя́! меж. = Гудзя́. Вх. Лем. 476.
I. Гук, меж. Подражание сильному звуку.
II. Гук, ку, м. 1) Звук. Тишу не чути, а гук чути. Ком. Р. II. 27. Рай цілий радости і пекло мук, пісні слав'янські, голос з того світа, невідомий од серця і до серця гук. Петренко. (Юж.-р. Зб. А. Метл. 40). 2) Крик, гул, шум, стук, грохот. Мкр. Г. 48, Ой гук, мати, гук, де козаки п'ють. Мет. 449. Братчики з веселим гуком підняли діжки з медом та горілкою. К. ЧР. 282. Щось гукне: «Химо, Химо!» — та й пійде гук по темному бору, аж лунає. МВ. II. 65. У неділю гуки по селу: Карадіч дочку оддає. Федьк. Настя розчахнула двері з гуком. МВ. II. 46. Гук з замкової гармати. Стор. МПр. 73. 3) Небольшой водопад, порог на реке. Шух. I. 6. 4) Трубка волынки. О. 1862. V. Кух. 37, 34. Гуде як гук. Ном. № 13895. 5) Птица. а) = Гу́кало. Вх. Пч. II. 8. б) = Гука́рня. Вх. Лем. 406. 6) Насек. Scarabaeus stercorarius. Вх. Пч. I. 7. См. Гу́ком. Ум. (кроме 1 и 2 знач.). Гучо́к. Вх. Лем. 406.
Гу́кало, ла, с. Птица = Буга́й. Ardea stellaris. Вх. Пч. I. 16. II. 8.
Гукани́на, ни, ж. Крики, окликания.
Гука́ння, ня, с. Крик, окликание, зов.
Гука́рня, ні, ж. = Пу́гач. Bubo maximus. Вх. Лем. 406.
Гука́ти, ка́ю, єш, гл. 1) Издавать сильный звук, громко кричать, призывать кого. Заголосить, як та мати, голосна гармата. Гукатиме-кричатиме не одну годину. Шевч. 450. Через греблю повалили, гукають, співають. Шевч. 189. Як гукають, так і одгукуються. Ном. № 7127. До могили припала, матусеньки гукала. Мет. 277. Гукає на його. *Гукнув на наймички, аби винесли вино. Черемш. «Верх.». 2) Толкать. Шух. I. 176. 3) Оплодотворять (свинью). Кнорос… гукає льоху, а тота від того упороситься. Шух. I. 212.
Гука́тися, ка́юся, єшся, гл. Случаться, совокупляться. Вх. Уг. 234.
Гу́кля, лі, ж. Распутная, гулящая женщина. Желех.; блудница. Вх. Зн. 12.
Гукну́ти, кну́, не́ш, гл. Однокр. в. от гл. гука́ти. Як стукне, так и гукне. Ном. № 7128. Гукнув: здоров, дядьку! Рудч. Ск. II. 80. Загомонять самопали, гукнуть гаківниці. Шевч. 450.
Гу́ком, нар. 1) Много. Дід бабу дрюком: йому меду гуком. Ном. № 13968. Гуком бараболі. Грин. III. 556. Тепер у мене гуком свиней. Г. Барв. 420. *2) Голосом, криком. Викликає козак дівку не гуком, а свистом. Пир. у., Кононівка.
Гуко́ну́ти, ну, неш, гл. То же, что и гукну́ти, но с силой. Грізно гуконув Грицько. Мир. Пов. I. 116. А чоловік з борозни: «а куди?» — як гуконе! Драг. 15. Гуконула гаківниця. Мир. ХРВ. 126.
Гукоті́я, ті́ї, гукотня́, ні́, ж. = Гукани́на. Желех.
Гу́ку! меж. = I. Гук. Ном. № 12514.
Гу́лавий, а, е. Сумасшедший. Желех.
I. Гу́лий, а, е = Ґу́лий.
II. Гу́лий, лого, м. Птица: красношейка. Вх. Пч. II. 12.
Гули́ти, лю́, ли́ш, гл. Соблазнять обманчивыми обещаниями, дурачить обещаниями, *манить. А ти все гулила, що він хлібця нам принесе. Федьк. III. 161. За вечерею бояре дружечок гулили: подавали їм почесну, а сами ковтали, або
