Словник української мови (1927)/гузирь
◀ гузирець | Словник української мови Г гузирь |
гузиця ▶ |
|
Гузи́рь, ря́, м. 1) Комель дерева (гу́зєр, гу́зір). Шух. I. 88, 176. Комель, нижняя толстая часть снопа. Kolb. I. 63. Ном. № 313. МУЕ. I. 83. Чуб. VII. 378. Гузирем подавай снопи. 2) Место, где мешок связан, завязан. Угол мешка или косого мешечка. Лохв. у. 3) Мешок в бредне. Ум. Гузире́ць. А він торбинку за гузирець та й висипав груші. Рудч. Ск. II. 30.