Словник української мови (1927)/гукати
| ◀ гукарня | Словник української мови Г гукати |
гукатися ▶ |
|
Гука́ти, ка́ю, єш, гл. 1) Издавать сильный звук, громко кричать, призывать кого. Заголосить, як та мати, голосна гармата. Гукатиме-кричатиме не одну годину. Шевч. 450. Через греблю повалили, гукають, співають. Шевч. 189. Як гукають, так і одгукуються. Ном. № 7127. До могили припала, матусеньки гукала. Мет. 277. Гукає на його. *Гукнув на наймички, аби винесли вино. Черемш. «Верх.». 2) Толкать. Шух. I. 176. 3) Оплодотворять (свинью). Кнорос… гукає льоху, а тота від того упороситься. Шух. I. 212.