Словник української мови (1927)/гукнути
◀ гукля | Словник української мови Г гукнути |
гуком ▶ |
|
Гукну́ти, кну́, не́ш, гл. Однокр. в. от гл. гука́ти. Як стукне, так і гукне. Ном. № 7128. Гукнув: здоров, дядьку! Рудч. Ск. II. 80. Загомонять самопали, гукнуть гаківниці. Шевч. 450.