Брижува́тий, а, е = Брижна́стий.
Бри́зка, ки, ж. Брызга. Вода кипіла під кладкою, кидаючи бризками мені під ноги. Левиц. I. 397. Бризка, кинута на жарину, заскварчить і зникне. Мир. ХРВ. 266.
Бри́зкалка, ки, ж. То, чем брызгают, *пульверизатор.
Бри́зкання, ня, с. Брызгание.
Бри́зкати, каю, єш, гл. Брызгать. Дощик бризкав. Чуб. III. 218.
Бри́зкатися, каюся, єшся, гл. Брызгаться.
Бризки́на, ни, ж. = Бри́зка. Мнж. 176.
Бризлели́на, ни, ж. Evonimus verrucosus Scop. ЗЮЗО. I. 123. См. Брусли́на.
Бри́знути, ну, неш, гл. Одн. в. от бри́зкати. 1) Брызнуть. Навіть дощ ніколи не бризне на цей великий пісок. Дещо. 2) Упасть (в воду). Росхитавшись, бризнув в воду. Котл. Ен. II. 42. 3) Ударить. Бризнула невістку по зубах. 4) Бри́знув му в живі́ о́чі. Сказал ему резко правду, сказал дерзость. Фр. Пр. 126.
Бри́знутися, нуся, нешся, гл. Одн. в. от бри́зкатися. 1) Брызнуть. 2) Броситься, упасть. Так і бризнулася Ївга губернаторові в ноги. Кв.
Бризь! меж. 1) Выражает брызгание. 2) Трах! Я ударив коня, а він бризь об землю. НВолын. у.
Бризя́стий, а, е. Черный с белыми полосами. Бризяста корова. Вх. Лем. 394.
Брик! меж., выраж. лягание, толчек ногой. Ой чук-брик з рогом бик. Нп.
Бри́ка, ки, ж. Фура. Приїздить напакована брика збіжем, мукою, солониною. Гн. II. 26. Золотії брики посправляв — то для тії краківни-війтівни. Чуб. V. 1085.
Брика́йло, ла, м. Имеющий привычку лягаться.
Брикане́ць, нця́, м. Лошадиный прыжок. Шейк.
Брика́ння, ня, с. 1) Лягание. 2) Сопротивление, барахтанье против кого.
*Брика́р, ря́, м. Ломовой извозчик. Сл. Дубр.
Брика́ти(ся), ка́ю(ся), єш(ся), гл. 1) Лягаться. Знай, кобило, де брикати. Ном. І все кобилок поганяє, що оглобельна аж брикає. Котл. Ен. I. 28. Старій кобилі не брикаться, сивій бабі не цілуваться. Ном. № 8888. 2) Артачиться; капризничать, зазнаваться. Пархоме! в щасті не брикай: як більш нема, то й так нехай. Посл.
Брикли́вий, а, е. 1) Лягающий. 2) Своенравный, капризный. Ти, кажуть, дівка не бриклива, але од старости сварлива. Котл. Ен. V. 63. Ум. Брикли́венький.
Брикли́вість, вости, ж. Своенравность.
Брикну́ти, ну́, не́ш, гл. Одн. в. от брика́ти. 1) Лягнуть. Кобила брикнула ногою. 2) Упасть, кувыркнуться.
Бри́кси (брикс?), ж. Женский праздник 29 июня. Чуб. III. 223.
Бри́ку́, меж. = Брик. Встречено в соедин. с словом стри́ку́: А кізочка стрику-брику. Рудч. Ск. I. 60.
Брику́н, на́, м. 1) Резвая лошадь. 2) Шалун, резвый мальчик. Левч. 178. 3) Своенравный человек. Ум. Брикуне́ць, брику́нчик.
Брику́ха, хи, ж. 1) Шалунья, резвушка. Левч. 178. 2) Своенравная.
Брику́чий, а, е = Брикли́вий. 1) Кобила… брикуча. Кс. 1882. X. 18. 2) Се біс, а не дівка! бач, яка брикуча. О. 1861. XI. Кух. 20.
Бри́ла, ли, ж. Глыба, большой кусок. Гн. I. 120. Брила снігу, соли, льоду. О, се мабуть дуже сухо було, як горав; які брили повивертав: тут ні ралом, ні бороною нічого не вдієш. Липов. у. Ум. Бри́лка, бри́лочка.
Бриле́ць, льця́, бри́лик, ка, бри́личок, чка, м. Ум. от бриль.
Брилі́в'є, в'я, с. соб. Крупные камни. Желех.
Бри́лка, ки, ж. Ум. от бри́ла.
Брилка́стий, а, е. В комках, крупнозернистый. Вх. Лем. 394.
Бри́лочка, ки, ж. Ум. от бри́ла.
Бриль, ля́, м. Шляпа. Чуб. VII. 413. Старий сидів в сорочці білій, в брилі, на призьпі. Шевч. На голову бриль наложив. Котл. Ен. I. 27. Про́стий бриль. Соломенная шляпа, сшитая из гладкой, не зубчатой соломенной тесьмы. Чуб. VII. 413. Ум. Бри́лик, бри́личок, бриле́ць.
