Словник української мови (1927)/брикати
| ◀ брикар | Словник української мови Б брикати |
брикатися ▶ |
|
Брика́ти(ся), ка́ю(ся), єш(ся), гл. 1) Лягаться. Знай, кобило, де брикати. Ном. І все кобилок поганяє, що оглобельна аж брикає. Котл. Ен. I. 28. Старій кобилі не брикаться, сивій бабі не цілуваться. Ном. № 8888. 2) Артачиться; капризничать, зазнаваться. Пархоме! в щасті не брикай: як більш нема, то й так нехай. Посл.