Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 1.djvu/612

Ця сторінка вичитана

Занездорові́ти, ві́ю, єш, гл. Занедужати. Вх. Зн. 19.

Зане́пад, ду, м. Упадокъ, упадокъ силъ. Воздвигнути рідну націю з духовного занепаду. К. ХП. 133. Народній дух з занепаду підняти. К. Бай. 7.

Занепада́ти, да́ю, єш, сов. в. занепа́сти, ду́, де́ш, гл. 1) Приходить, придти въ упадокъ. 2) Надрывать, надорвать здоровье, ослабѣвать, ослабѣть, обезсилѣть. І сього часу, як занепав о. Гервасій, то до півроку так висох. Св. Л. 90. Занепав од ран наш батько. К. СП. 106. Ти так занепав, синку, з своєю чумачкою, що й не пізнаєш тебе, тілько одні очі блищать. Харьк. г. Мій хлопець чогось занепав: каже, голова болить і на світ не можна ся дивити. Каменец. у.

Занепа́лий, а, е. Слабаго здоровья, съ надорваннымъ здоровьемъ. Я убогий, занепалий од самої молодости. К. Псал. 203. Його жінка така замліла та занепала. Мир. Пов. II. 53.

Занепа́сти. См. Занепадати.

Занести́, ся. См. Заносити, ся.

Занеха́ння, ня, с. Пренебреженіе, оставленіе безъ вниманія, недосмотръ, нерадѣніе.

Занеха́ти, ха́ю, єш, гл. Оставить, покинуть, пренебречь. Любив же я дівча змалу, а тепера занехаю, бо вже иншу милу маю. Грин. III. 681. А я таку занехала матусину волю. Гол. IV. 445. Нещасливе закохання треба занехати. Гол. I. 297.

Занеха́ювати, ха́юю, єш, сов. в. занеха́яти, ха́ю, єш, гл. 1) = Занехати, занедбати. Так ти, доню, занехаяла того, що любили? Одвезли дитину да й занехаяли. Не годувала собаки, занехаяла, а він хоч і старий, а все таки поміч дає. Рудч. Ск. I. 13.

Занехлю́ювати, хлю́юю, єш, сов. в. занехлю́їти, лю́ю, єш, гл. Загрязнять, загрязнить, привести въ неряшливый, нечистый видъ. К. Кр. 24. Добра хазяйка, — так занехлюїла хату, що сміття по коліна!

Зане́хтувати, тую, єш, гл. = Занехаяти.

Занечу́яти, чу́ю, єш, гл. Потерять слухъ, оглохнуть.

За́нив, ву, м. То-же, что и толока (пастбище для скота), но находящаяся за полями. Вх. Зн. 19.

Занива́ти, ва́ю, єш, сов. в. зани́ти, ни́ю, єш, гл. Изнывать, изныть. Ниє, ниє, заниває моє серце без тебе. Мет. 61. Згадаю Бога, засумую, подумаю, — заниє серце. К. Псал. 174.

Зани́діти, дію, єш, гл. Зачахнуть.

Зани́зування, ня, с. Способъ вышиванья, при которомъ нитка продѣвается сквозь полотно постоянно въ одномъ направленіи и узоръ получается съ обѣихъ сторонъ ткани. Вас. 193.

Зани́зувати, зую, єш, гл. Вышивать зани́зування. (см.)

Зани́кнути, кну, неш, гл. Заглянуть, зайти, посмотрѣть. Він уже туди заникнув, у ліс, так і знає, хто там. Черниг. у.

Зани́куватися, куюся, єшся, одн. в. заникну́тися, ну́ся, не́шся, гл. Заикаться, заикнуться. Як говорить, то все заникується. Харьк.

Зани́ти. См. Занивати.

Зани́шкнути, ну, неш, гл. Утихнуть, умолкнуть. Гомоніли, гомоніли, а далі й занишкли. Черк. у. Занишкніть, уха наставляйте і слухайте, що я скажу. Котл. Ен. VI. 14.

Зани́шпорити, рю, риш, гл. Зашарить. Коло дверей щось занишпорило. Мир. Пов. I. 140.

Зани́шпоритися, рюся, ришся, гл. Закопаться, углубиться во что.

Зані́вечити, чу, чиш, гл. Испортить, погубить. Я сам занівечив свій вік. Шевч. 415.

Зані́з, но́зу, м. Палка, продѣваемая въ концы ярма и запирающая шею вола. Рудч. Чп. 250. Чуб. VII. 405. Kolb. I. 67. Поробили ярма кленові, поробили занози дубові. Нп. Ум. Зано́зик. Аф. Ув. Занозя́ка. Аф.

Зані́зка, ки, ж. = Заніз. Угор. Шух. I. 194. Ум. Зані́зочка. Занізочки все мідянії. Гол. II. 17.

Зані́колитися, литься, гл. безл. Сдѣлаться некогда. От ж, бач, матері заніколилось, вона й не пішла. Харьк. Так заніколилось, що Боже! а він кличе на хрестини. Канев. у.

Занікче́мніти, нію, єш, гл. Сдѣлаться ничтожнымъ, негоднымъ.

Заніма́ти, ся = Займа́ти, ся.

Заніми́ти, млю́, ми́ш, гл. Сдѣлать нѣмымъ. А бода́й тя заніми́ло! (Каменец. у.) — пожеланіе равносильное: типунъ тебѣ на языкъ!