Словарь української мови (1924)/заносити
| ◀ заноричитися | Словарь української мови З заносити |
заноситися ▶ |
|
Зано́сити, шу, сиш, сов. в. зане́сти́, несу́, се́ш, гл. 1) Заносить, занести кого или что куда. Забери, занеси всі любощі мої. Мет. 30. Занесеш голову на чужу сторону, занесеш очиці на турецькі гряниці. Мет. 434. Бодай тая річка кошуром заросла: вона мого товариша за Дунай занесла. Макс. (1849) 169. Аж де ся взяв буйнесенький вітрець, заніс той вінець аж на Дунаєць. Чуб. III. 301. Ой обсади, мила, голубонько сива, вишеньками двір, ой щоб не заходив, вітер не заносив мого голосочку в двір. Мет. 67. Якось їх клятих і до мене вночі на хутір занесло. Шевч. 434. Яка нечиста мати тебе сюди занесла? Стор. МПр. 78. Ми́слоньки зано́сять. Осаждаютъ разныя мысли. Говорили мені люде, що ти иншу маєш. — Ой я иншої не маю, — мислоньки заносять, бо й сама ж ти, мила, бачиш, що всі мене просять. Мет. 64. 2) Заносить, занести за что, мимо чего. Ложки за ухо не занесеш. Ном. № 3082. 3) Заносить, занести чѣмъ (пескомъ, снѣгомъ и пр.). І занесе піском-снігом курінь — мою хату. Шевч. 447. Твої білі ребра піском занесу, у мул поховаю. Шевч. 57. 4) Относить, отнести. Заніс вовну до ткача. НВолын. у. Змій… узяв той баркасик, заніс ураз до берега. Мнж. 40. 5) Продолжаться, продолжиться. Штирі дні занесе весіля. Вх. Лем. 416.