I. Дого́нити, ню, ниш, гл. = I Доганяти. 1) Ой ти зоре та вечірняя, чом нерано ізіходила, чом місяця не догонила? Лавр. 2. Вже погоня її догонила. Млр. л. сб. 283. 2) От став той хлопець гнать козу. Тілько що став до воріт догонити, а вже стоїть той дід на воротях. Рудч. Ск. I. 43.
II. Дого́нити, ню, ниш, гл. = II Доганя́ти. Ніхто нічим тобі не дожене. Як узяв мені догонить. Черк. у. Він кожному догонить. Каменец. у. Він не повинен догонити. Каменец. у.
Дого́нь, ні, ж. = Догін. Змій як прокинеться, як пішов у догонь; нагнав, одняв. Рудч. Ск. I. 86.
Дого́ня, ні, ж. = Догонь. Рудч. Ск. I. 88.
Догори́, нар. Вверхъ. Як летіла ворона догори, то й крякала; а як на діл, то й крила опустила. Ном. № 1462. Колос повний до землі гнеться, а пустий догори стирчить. Ном. № 2472. Догори́ нога́ми. Вверхъ ногами. Ном., стр. 63. Догори́ че́рева. Навзничъ. Крутнувсь догори черева. Ном. № 1833. Лягти́ догори́ че́рева. Лечь на спину. Підеш собі у сад, ляжеш долі догори черева під грушею. Греб. 402.
Догорі́лий, а, е. Догорѣвшій.
Догорі́ти. См. Догоряти.
Догорюва́ти, рю́ю, єш, гл. Дожить съ горемъ пополамъ. І коли вже я свого віку гіркого догорюю? Славяносерб. у.
I. Догоря́ти, ря́ю, єш, сов. в. догорі́ти, рю́, ри́ш, гл. Догорать, догорѣть. Дещо. 60. Сосонка горить, дівчина говорить; сосна догоряє, дівчина вмірає. Чуб. V. 394.
II. Догоряти. См. Догаряти.
До́грабки, ків, мн. Конецъ сгребанія, уборки сѣна. Вх. Лем. 410.
Дограва́ти, граю́, є́ш, сов. в. догра́ти, гра́ю, єш, гл. Доигрывать, доиграть. Дід до вечора дограв, а увечері став іти додому. Грин. II. 59.
Дограва́тися, граю́ся, є́шся, сов. в. догра́тися, гра́юся, єшся, гл. Доигрываться, доиграться.
Догребти́, ся. См. Догрібати, ся.
Догріба́ти, ба́ю, єш, сов. в. догребти́, бу́, бе́ш, гл. Догребать, догресть.
Догріба́тися, ба́юся, єшся, сов. в. догребти́ся, бу́ся, бе́шся, гл. Догребаться, догресться.
Догріва́ти, ва́ю, єш, сов. в. догрі́ти, грі́ю, єш, гл. Достигать, достигнуть своимъ тепломъ. Та хатонька (труна) без дверей і без віконець: туди вітер не довіє і сонечко не догріє. Мил. 182.
Догрі́матися, маюся, єшся, гл. Докричаться на кого нибудь. Догрімаєшся ти, що й я на тебе грімну.
Догрі́ти. См. Догрівати.
Догрома́джувати, джую, єш, сов. в. догрома́дити, джу, диш, гл. Оканчивать, окончить сгребать (сѣно).
Догрома́джуватися, джуюся, єшся, сов. в. догрома́дитися, джуся, дишся, гл. Сгребать, догрести до чего либо.
Догря́катися, каюся, єшся, гл. Достучаться, а въ переносномъ смыслѣ: добиться, достичь, добыть. Де ж то він догрякався? Бач, прохав, і таки здобувся. Екатериносл. у. Слов. Д. Эварн.
Догука́тися, ка́юся, єшся, гл. Дозваться, докричаться. А ні достукаєшся, а ні догукаєшся. Кіев. Насилу догукався хлопця. Васильк. у.
Догу́лювати, люю, єш, сов. в. догуля́ти, ля́ю, єш, гл. Догуливать, догулять. Що у батька да й одна дочка, да не дали люде да догуляти, русою косою да домаяти. Грин. III. 122.
Догу́люватися, лююся, єшся, сов. в. догуля́тися, ля́юся, єшся, гл. Догуливаться, догуляться. Вже козачка в корчмі догулялась, що шинкарка в потилицю виганяла. Догуляються так до четверга. Грин. III. 453.
Догуля́ти, ся. См. Догулювати, ся.
Догу́ркатися. См. Догуркуватися.
Догуркоті́тися, чу́ся, ти́шся, гл. = Догуркатися.
Догу́ркуватися, куюся, єшся, сов. в. догу́ркатися, каюся, єшся, гл. Достукиваться, достучаться. Їде милий на коні, під вікно він під'їжжає та й достукується, та й догуркується. Лавр. 26.
До́ґа, ґи, ж. = Клепка (въ деревянной посудѣ). Шух. I. 249.
Доґе́дзґатися, ґаюся, єшся, гл. Докапризничаться.
Доґле́бати, баю, єш, гл. Доплестись, дотащиться. Осе нам треба ше якось доґлебати додому, ше верстив буде з п'ять. Брацл. у.
Додава́ння, ня, с. Прибавленіе.
Додава́ти, додаю́, є́ш, сов. в. дода́ти, да́м, даси́, гл. Прибавлять, прибавить, добавлять, добавить; придавать, придать. До
