Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 1.djvu/426

Ця сторінка вичитана

ніде заробити. Кролев. у. В кого є худібка, до той якось виборсається, того й на заробітки пустять, а голиш все таки дзьобом сяде. О. 1862. IV. 106.

Дзьо́бавка, ки, ж. Родъ каши изъ пшеницы, которую ѣдятъ съ медомъ, сахаромъ. Шух. I. 143.

Дзьобань, ня, м. = Оскард (съ острыми концами). Мик. 481.

Дзьобенка, ки, ж. = Дзьоблинка. Kolb. I. 36. Гол. Од. 68.

Дзьоблинка, ки, ж. Сумка (четырехугольная шерстяная) у гуцуловъ, родъ котомки, надѣваемой черезъ плечо. Федьк.

Дзьо́бня, ні, ж. = Дзьоблинка. Шух. I. 124. Гол. Од. 68.

Дзьо́бро, ра, м. Ребро. Коп'єм дзьобро пробивали. Чуб. III. 408.

Дзьо́па, пи, ж. 1) = Дівчина. Юж дзьопа оддата. Вх. Лем. 409. Вх. Уг. 236. 2) Старый платокъ. Вх. Лем. 409.

Дзьоркач, ча, м. = Дзенкач. Вх. Пч. II. 10.

Дзьо́ха, хи, ж. О женщинѣ: вертушка? болтунья? Се вже мабуть тобі та дзьоха набрехала. Новомоск. у.

I. Дзюб, ба, м. Клювъ. Угор. Ум. Дзю́бик, дзюбо́к.

II. Дзюб! меж. выражающее клеваніе. На маковці сиділа, дрібен мачок дзюбала: дзюб, дзюб, дзюбанець! Маркев. 74.

Дзю́ба, би, ж. Дѣвушка съ лицомъ, изрытымъ оспой. А що кому до того, що я дзюбу люблю; а я дзюбі, моїй любі, черевички куплю. Нп. Ум. Дзю́бка.

Дзюба́к, ка́, м. = I. Дзюб. Вх. Лем. 409.

Дзюбане́ць, нця, м. См. Дзюб II. Маркев. 74.

Дзю́баний, а, е. 1) Поклеванный. 2) Рябый отъ оспы. Дзюбана дівка. Ум. Дзюбане́нький.

Дзюба́нь, ня́, м. = Дзюба́тий.

Дзюба́стий, а, е = Дзюба́тий.

Дзю́ба́ти, баю, єш, одн. в. дзю́бну́ти, ну, неш, гл. Клевать, клюнуть. Пшениці не дзюба, водиці не п'є. Бал. 82. Пане-господару, на вашім дворі да три голуби пшеницю дзюбають. Чуб. III. 417. Дзюба́ти насі́ння. Вылущивая, ѣсть сѣмячки (о людяхъ).

Дзюба́тий, а, е. 1) Съ большимъ клювомъ. Яструби дзюбаті. К. Досв. 99. 2) = Дзюбаний. Дзюбата дівка. Був русявий, вусатий, дзюбатий. Св. Л. 275. Г. Барв. 447.

Дзю́бик, ка, м. Ум. отъ I. Дзюб.

Дзю́бка, ки, ж. 1) Клювъ. Борз. у. 2) Ум. отъ дзюба.

Дзю́бнути. См. Дзюбати.

Дзюбо́к, бка́, м. 1) Ум. отъ дзюб. 2) См. Ґельґів. Шух. I. 175.

Дзюбу́н, на́, м. Клюющій.

Дзю́ндзя, зі, ж. Vulva? Ходила я в річку по раки, викусили дзюндзю собаки. Нп.

I. Дзюр, ра, м. Ключъ, источникъ.

II. Дзюр! меж. Звукоподражаніе для выраженія теченія струи. Чарочко серебренька, в тобі горілочка солоденька. А ні сучка, а ні задирочка, як дзюр, так дзюр до донечка. Чуб. V. 1096. Хоч дзюр, та не кап! — казав циган, як заховавсь від дощу під дерево. Мнж. 115.

Дзю́ра, ри, ж. и пр. = Діра и пр. То так потрібне, як дзюра в мості. Ном. № 9817. Ум. Дзю́рочка.

Дзюри́ти, рю́, ри́ш, гл. Течь тонкой струей. Рудч. Чп. 247. Кров дзюрить, булькотить з спини. Ном. № 8173. Рудч. Чп. 247. Так за шию й дзюрить. О. 1862. VI. 57.

Дзю́ркнути, ну, неш, гл. Политься струей. Раз цюкнув, кров дзюркнула. Млр. л. сб. 229.

Дзюрко́м, нар. Струей. Уман. у. Вода біжить дзюрком.

Дзюркота́ти, чу́, чеш, дзюркоті́ти, чу́, ти́ш, гл. Течь съ шумомъ, журчать. Дзюркотіла з гори вода, збігаючи ринвою між кущами. Левиц. Пов. 276. А срібная хвиля.... дзюркотить. К. Досв. 70.

Дзюркотли́вий, а, е. Журчащій. А ти, водо дзюркотлива, течи із ставка. К. Досв. 159.

Дзюрко́тонька, ки, ж. Журчащая вода. Передай їй, дзюркотонько, плач довічний мій. К. Досв. 160.

Дзю́рочка, ки, ж. Ум. отъ дзюра.

Дзюрча́ння, ня, с. Журчаніе.

Дзюрча́ти, чу́, чи́ш, гл. Журчать. Дзюрчить біжить криниченька, наповня ставок. К. Досв. 157.

Дзяб, би, ж. = Зяб.

Дзябкани́стий, а, е. Пестрый, пѣгій. Вх. Зн. 15.

Дзя́бра, бер, мн. = Зябра. Угор.

Дзяв! меж. Звукоподражаніе для выраженія лая щенка: Тявъ! Сюди гав, туди дзяв. Ном. № 3018. Собачка лежить на приспі та: дзяв, дзяв!… Рудч. Ск. II. 67.

Дзя́вкало, ла, с. Постоянно лающій щенокъ.

Дзя́вкання, ня, с. Лай щенка, тявканіе.