Гольтіпа́, пи́, ж. соб. = Голота. Іще там єсть до півдесятка (війська), но дріб'язок і гольтіпа. Котл. Ен. VI. 19.
Гольтіпа́ка, ки, об. Голякъ, бѣднякъ, оборванецъ. Відкіль такі се гольтіпаки? Котл. Ен. I. 16. Ув. Гольтіпачище. Аф. 363.
Гольтя́й, тяя́, м. и пр. = Гультя́й, и пр. Ти — кріпак, гольтяй поткнешся до багатирки? Г. Барв. 84.
Гольтяпа́, пи́, гольтяпа́ка, ки, ж. = Гольтіпа, гольтіпака. Все з тих гольтяпак, що, попропивавши худобу, служили в козаків по дворах. К. ЧР. 185.
Гольце́м, нар. = Гільцем. Покинула мене гольцем голого. НВолын. у.
Голю́к, ка́, м. Голый человѣкъ, голышъ, голякъ. Чуб. V. 584.
Голю́ра, ри, ж. Въ сказкѣ цыганъ такъ называетъ инструментъ для бритья. Чи се голюра?… Підголи мене трохи. Рудч. Ск. II. 184.
I. Голя́, (лі, ж?) Обнаженная вершина горы. Вх. Лем. 404.
II. Голя, ля́ти, с. = Голопуцьок 1. Вх. Уг. 233. Ум. Голя́тко. Вх. Уг. 233.
Голя́к, ка́, м. 1) Бѣднякъ, голякъ. Кіев. Чуб. V. 1042. 2) Бритва. Вх. Лем. 404.
Голяка́, нар. 1) Нагишомъ. По кропиві голяка. 2) Въ неразведенномъ видѣ, цѣльнымъ. Він спирт голяка п'є.
Голя́р, ра́, м. = Голій. Вх. Лем. 404.
Гомбички (ед. ч. гомбичка, ж?) Металлическія пуговки. Гол. Од. 81.
Гомелува́тий, а, е. Уродливо кудрявый (о соснѣ). Гомелувата сосна. Мнж. 178.
Го́мзатися, заюся, єшся, гл. Ворочаться, копошиться. Чого гомзаєшся за столом, наче блохи кусають?
Гомила́, ли́, ж. Верзила, дубина. Там така гомила, аж під стелю заввишки. Старобѣльск. у.
Гомі́вка, ки, ж. = Гомілка. Вх. Зн. 11.
Гомі́лка, ки, ж. Голень. Мнж. 178. Ум. Гомі́лочка. Їжте курча, — беріть гомілочку. Зміев. у.
Го́мін, мону, м. Говоръ, крикъ, шумъ. Гомін справили такий, мов справді на бенкеті. К. ЧР. 135. Ну, хлопці, в дорогу! та чуєте — без гомону. Шевч. 177.
Гомі́нка, ки, ж. Разговоръ. Один парубок хотів погомоніть з дівчиною.... почав так: „Чи ваші кури несуться?“ — Несуться. — „І наша одна сіра несеться“. Тілько й гомінки було. Грин. I. 230.
Гомінки́й, а́, е́. Громко говорящій, звучный. Торжища гомінкі. К. ДЗ. 6.
Гомок, (мка?), м. Куча земли, бугоръ. Вх. Лем. 404.
Гомоні́ти, ню́, ни́ш, гл. 1) Говорить. Зібралася уся громада, посіли, гомонять. Гліб. Дай тобі, Боже, щоб ти тихенько гомонів, а громада тебе слухала. Ном. № 13590. Руками гомоніти. Шутливо: писать. Ком. Пр. № 870. 2) Шумѣть, кричать; производить глухой шумъ. Кажи, та не гомони дуже. Сині хвилі гомоніли. Шевч. Гомоніла Україна. Шевч. Широкий Дніпр не гомонить. Шевч. 28. Байрак гомонить. 3) Поговаривать. От і тепер гомонять, що Трубихівна ходить до своїх сиріт дітей. Левиц. I. 116.
Гомонли́вий, а, е. 1) Говорливый, болтливый, разговорчивый. То був дуже гомонливий, а то й на мову не дається. Лубен. у. Параска знов весела і гомонлива. Г. Барв. 107. 2) Шумный.
Гомону́ха, хи, ж. Говорунья. Ішла баба гомонуха. Ном. № 12522.
Гомоню́чий, а, е = Гомонливий. Гомонючий чоловік. Харьк. у.
Го́мшити, мшу, шиш, гл. Колотить, бить. За тую локшину тато маму гомшили. Ком. Пр. № 95.
Гондо́ли, до́л, ж. мн. Салазки для вытаскиванія льда изъ воды.
Гоне́ння, ня, с. Гоненіе, преслѣдованіе. К. МХ. 34.
Гоне́ць, нця́, м. 1) = Гінець. 2) Раст. Sebum acre L. ЗЮЗО. I. 136.
Го́ни, гін, го́нів и го́ней, м. и ж. мн. Первоначально: длина вспаханнаго поля: вспаханный участокъ въ длину; а затѣмъ, мѣра поля и вообще пространства въ длину различной величины отъ 60 саж., и болѣе: до́брі го́ни — 120 саж., сере́дні — 80 саж., невели́кі — 60 саж. Вас. 197. Кот. Ен. сл. 7. Въ Одесскомъ уѣздѣ до 160 саж. Орав наш переліг і потом обливався.... А гони гнав та й гнав, назад не озирався. К. ДЗ. 12. Пішли вони по первому покосові до половини гін. Грин. I. 118. Чия пшениця, що довгії гони? Це ж того козака, що чорнії брови. Чуб. V. 103. Пройшовши відсіль гонів двоє.... Котл. Ен. III. 38. Прудко біжить та річка гоней із двадцять. МВ. II. 74. Ум. Гінки́, гіночки́. НВолын. у. Їдні гінки засіяв пшеницею. НВолын. у.
