Лист 31: Обсервацію громадського життя утруднює вічне перехрещуваня в ньому двох собі протилежних сил: порушуючої сили активної меншости в напрямі як найбільшої свободи, і сили спротиву пасивної більшости в напрямі як найбільшої рівности. — Змагання активної меншости до здобуття собі восприїмчивости на свій рух серед пасивної більшости. — Восприїмчивість пасивної більшости здобувається активною меншостю при помочі ріжних політичних методів, залежних од типу людей, до якого активна меншість належить. — Пізнання цих методів, на те щоб найбільше відповідний для даної нації і в данім часі метод вибрати, входить в обсяг політичної умілости (ст. 360).
Лист 32: Імперіялізм, в розумінню вродженого хотіння влади, і містицизм, в розумінню віри в законність цього хотіння, як основні рухові прикмети активної меншости. — Все, що побільшує активність цієї меншости, отже завзяття, витривалість, непохитність, жертвенність, сміливість, рисковитість, рішучість і самоповага, має своє джерело в містицизмі, зміцняючім вроджений імперіялізм (ст. 362).
Лист 33: Коли імперіялізм активної провідної меншости не обмежений сильною (напр. монархічною) формою політичної орґанізації, а містицизм не обмежений загально обовязуючими (напр. реліґійними) доґмами громадської моралі, то ця провідна меншість, позбавлена тоді внутрішньої єдности, буде порушувати пасивну народню масу в ріжних напрямах і, замість орґанізованого проводу, буде давати своїй нації хаос і дезорґанізацію. — Але й повне обмеженя рухових прикмет провідної меншости матеріяльною силою політичного і доґматичного абсолютизму, опертого на інертности мас, спиняє всякий розвиток нації і так само веде націю до руїни. — Нація гармонійно розвивається тільки тоді, коли активність її порушуючої провідної меншости обмежена відповідними формами політичної і громадської орґанізації (державою і церквою) до степені восприїмчивости пасивної більшости (ст. 367).
Лист 34: Ціллю всякої політичної акції єсть влада, що здобувається для реалізації означених політичних хотіннь, на означеній території, серед живучого на ній, поділеного на класи і стани, громадянства. — Від такого чи иншого методу завойовуваня політичної влади залежить устрій держави, її закон, таке чи инше взаємовідношеня держави і громадянства, і врешті продукт цього взаємовідношеня нація. — Можливо точне означеня всіх цих понятть, необхідне для того, щоб люде, які політичну акцію хочуть спільно вести, себе взаємно розуміли (ст. 373).
Лист 35: Роля »народу«, »панів«, »громадянства« і »держави« в динаміці нації. — Означеня поняття консерватизму, поступу, революції і реакції. — Од такого чи иншого взаємовідношеня консерватизму і поступу залежить буття або небуття нації. — Слабість національного консерватизму, як головна прикмета недержавних, колоніальних націй (ст. 390).
Лист 36: Неоднаковість людей од природи. — Політика, як умілість, подібна до різьбарства або архитектури, що використовують для своїх творів ріжні властивости неоднакового од природи матеріялу. — Три основні типи, дані од природи для політичної творчости: войовник-продуцент, войовник-непродуцент і невойовник-продуцент і непродуцент. — Ця класифікація оперта на неоднаковім відношеню людей до основних динамічних політичних сил меча, продукції та ідеолоґії. — Трьом основним політичним типам людей відповідають три основні методи здобування та орґанізації влади — класократія, охлократія і демократія (ст. 402).
