Листи до братів-хліборобів/IV/Лист 31
| ◀ Лист 30 | Листи до братів-хліборобів Частина IV Лист 31 |
Лист 32 ▶ |
|
31. Обсервувати і представляти в слові рух громадського життя незвичайно тяжко тому, що в цьому рухові весь час борються і перехрещуються дві сили: порушуюча сила активної меншости і сила спротиву пасивної більшости. І напрям руху — підйом вгору, або упадок вниз — єсть завжди результатом складного взаємовідношеня обох цих сил.
Дуже часто хотіння і діла активної меншости, спрямовані в її уяві вгору — до вищих і кращих форм громадського життя — кінчаються рухом вниз — руїною духової і матеріяльної культури — власне під впливом неприйнятої під увагу такою активною меншостю сили спротиву пасивної більшости. Наслідки як раз протилежні політичним хотінням і ділам порушуючих активних меншостей — це один з найбільше звичайних проявів громадського життя, випливаючий з оцього вічного перехрещуваня в ньому двох протилежних і вічно себе поборюючих сил.
Сила активніщих і сильніщих все йде в напрямі як найбільшої свободи, як найбільшого поширеня себе: своїх хотіннь і свого духового (ідейного) та матеріяльного стану посідання. Сила пасивніщих і слабших все йде в напрямі як найбільшої рівности, як найбільшого обмеженя хотіннь і стану посідання активніщих та сильніщих меншостей до рівня хотіннь і стану посідання пасивніщих та слабших по одинці — але тяжких своєю масою — більшостей.
Чим більше свободи мають в поширеню себе сильніщі, тим більша буде урівнююча реакція в напрямі їх задержаня та обмеженя з боку слабших. Чим більше непогамовані хотіння панування і багатств, »поступу« і »перебудови світу« з боку сильніщої активної меншости, тим сильніща наростає проти неї зненависть і невосприїмчивість на її рух з боку слабшої пасивної більшости. Чим більше, хоч-би в найкращих намірах руху і розвитку, використовується провідниками оця зненависть і невосприїмчивість пасивної більшости, тим більший застій і упадок, замість руху вгору, бачимо ми в наслідках діл таких провідників. Иншими словами: всякий рух, витворюваний сильніщою активною меншостю при силі спротиву пасивної більшости, єсть завжди рухом не однородним. Напрями і форми його бувають ріжні в залежности од взаємовідношеня впливаючих на нього оцих протилежних сил. І оця його неоднородність — оця його, коли можна так сказати, випадковість (в порівнані наприклад з однородностю і математичною предопреділеностю руху небесних тіл), хоч і дає широке поле для нашої — на розумнім виборі і свобідній волі опертої — громадської творчости, але незвичайно утруднює нам його пізнання. Крім цього обсервація наша утруднена ще й тим, що ми не стоїмо десь з боку руху, який ми обсервуємо, а самі знаходимось в ньому. Звідци так часте у всіх політичних питаннях перемішуваня причин і наслідків і так частий при розгляді цих питаннь брак обєктивности — тим більші, чим більша емоціональність політиків даної нації і чим слабша їх політична культура.
В ріжнородности форм руху і ріжнородности взаємовідношеня активних та пасивних громадських сил, остається завжди незмінним змагання порушуючої активної меншости здобути собі восприїмчивість на свій рух — на свої ідейні та матеріяльні хотіння — з боку пасивної більшости. Оце змагання і шукання найкращих способів його здійсненя — було, єсть і буде суттю політичної умілости всіх часів і всіх націй. Субєктивно це змагання характеризується завжди бажанням добра: — розвитку і руху вгору; обєктивно воно дуже часто кінчається злом: — упадком і рухом вниз.
Який небудь парламентський посол в сучасній демократичній республиці буде розуміється переконаний, що демократичний метод, при помочі якого він здобув собі для своєї влади (в формі посольського мандату) восприїмчивість пасивних мас, єсть найкращим методом здобування та організації влади, організації громадянства, зберігання держави і руху вгору та розвитку нації. Те саме про свій метод скаже, запанувавший сього дня над голодного і зруйнованою Україною при помочі дикого солдатського бунту, який небудь большовицький комісар; він думає, що його діяльність одчиняє для людськости ворота до земного раю (»вищої ніж капіталістична«) комуністичної доби. У всіх цих поняттях субєктивних треба уміти відріжняти словесну »димову завісу« від реальних хотіннь та вчинків, які ця завіса має прикривати, і від реальних обєктивних наслідків, які ці хотіння та вчинки викликають. Ці-ж хотіння та вчинки залежать — як побачимо далі — од того чи иншого типу людей, якому вони присущі, а їх обєктивна вартість міряється наслідками тих ріжних методів здобування собі восприїмчивости пасивних мас, яких ці типи при реалізації своїх хотіннь, в своїй боротьбі за владу вживають.
Щоб в цьому змаганню — в його субєктивних методах і обєктивних наслідках цих методів — зорієнтуватись, попробуєм зпочатку розглянути зокрема в загальних рисах основні складові частини руху.
Почнем з пізнання того, що витворює і збільшує рух.