Словарь української мови
Борис Грінченко
Ж
жорно
Берлін: Українське слово, 1924

Жо́рно, на, с. Ручная мельница. В їх було жорно. Рудч. Ск. I. 35. О, які ж зуби! Усе молола ними як жорном добрим. МВ. II. 200. Болѣе употр. во мн.: жо́рна. Добрі жорна все перемелють. Ном. № 12015. Мав жорна, що руками хліб мелють. Чуб. II. 382. Части жо́рен: ла́би — ножки (4) поддерживающія коло́ду — толстую доску, на которой въ углубленіи лежитъ спідни́к — неподвижный жерновъ, а на немъ, въ обича́йці, — поверхни́к — верхній жерновъ; надъ нимъ перекладина на двухъ столбикахъ (въ видѣ буквы П), что называется кро́сна; сквозь отверстіе перекладины проходитъ пого́нач — шестъ, упирающійся нижнимъ концемъ въ кагане́ць — круглую ямку въ верхнемъ жерновѣ, — погоначем вращаютъ жерновъ; зерно всыпается въ прого́рницю — круглую дыру въ центрѣ верхняго жернова, мука проходитъ мучнико́м изъ подъ жернова и падаетъ въ кори́то. Что-бы верхній жерновъ хорошо вращался на нижнемъ, черезъ послѣдній проходитъ желѣзное верете́но, конецъ котораго входитъ въ углубленіе (кагане́ць) поркли́ці — полосы желѣза, проходящей черезъ центръ прогорниці и утвержденной концами въ верхнемъ жерновѣ. Шух. I. 146. Въ гончарскихъ жорнах нѣтъ лаб и колоди, а камінь лежитъ въ обичайці, надъ нимъ кросна и жарнівка ( = погонач), масса всыпается въ го́рло ( = прогорниця) и выходитъ изъ подъ жернова жо́лобом. Шух. I. 261, 264. См. еще Млин ручний. Ум. Жоре́нця.