Словарь української мови (1924)/веретено
| ◀ веретенниця | Словарь української мови В веретено |
веретенце ▶ |
|
Верете́но, на, с. 1) Веретено для пряденія. Чуб. VII. 410. Вас. 201. Позичила веретено, гребінь, днище, прийшла додому і давай прясти. Рудч. Ск. I. 178. На сорочку не напряла, веретін не було. Г. Барв. 45. Названія частей веретена въ Лебед. у.: острый конецъ — шпинь, утолщенная средняя часть — пузце́, зарубка послѣ нея — ши́йка, конецъ — п'ятка. (Залюбовск.). Гуцульскія названія: острый конецъ — спінь, утолщенная средняя часть — че́рево, зарубка послѣ нея — за́тинка, деревянный дискъ, надѣваемый на конецъ — ко́чальце, конецъ — гу́ска. Шух. I. 148. 2) Веретено, стержень какъ часть различныхъ снарядовъ и машинъ, напр. снаряда для пряденія шерсти (назв. тупого конца: гу́зка Вас. 153) и различныхъ ткацкихъ снарядовъ: ремісника́ (Шух. I. 257), снува́лки (МУЕ. III. 15), чо́вника (Шух. I. 258), шпу́лера (МУЕ. III. 14), пря́дки; также какъ часть слѣдующихъ машинъ: жо́рен (Шух. I. 146), млина́ ручно́го (Шух. I. 103), — водяно́го и вітряка́ (Kolb. I. 61; Мик. 481), кру́га гонча́рського (Вас. 179, Шух. I. 360—362) и пр. Ум. Верете́(і́)нце, верете́нечко.