Твори (Франко, 1956–1962)/8/Коваль Бассім/Пісня восьма

Твори в 20 томах
Том VIII

Іван Франко
Коваль Бассім
Пісня восьма
Нью-Йорк: Видавниче товариство «Книгоспілка», 1958
ПІСНЯ ВОСЬМА
 

Тут Бассім їсть, п'є, балює,
Там халіф лиш те міркує,
Що то поробля коваль.
«Ну, тяжка на нього кара, —
Мовив він до Джіафара, —
Аж мені бідняги жаль.

«Ось вже північ незадовго —
Дай забігнемо до нього».
«Пане, — мовить Джіафар, —
Я б не радив. Він сьогодні
Злий, як два вовки голодні, —
Впа́демо, як муха в вар».

«Це мене зовсім не стра́шить, —
Підемо», сказав Ер-Рашід.
«Пане, — Джіафар озвесь, —
Двох разів було б задосить.
Поти дзбанок воду носить,
Поки вухо не ввірвесь».

«Годі тут балаки гнути!
Як я хочу, мусить бути!»
Рік халіф — і за часок
Знов всі три там чимчикують,
Світло бачать знов і чують
Знов Бассімів голосок.

«Річ якась недовідома!
Бач, у нього світло дома,
Він веселий! Чути спів!
Стукай, друже! Хочу знати,
Що за біс його рогатий
Спомага!» сказав халіф.

Стукнув Джіафар несміло.
«Хто там стука? Що за діло?»

Крикнув із вікна Бассім.
«Ми це, ку́пці дамасценці».
«Трясця вашій лисій неньці!
Забирайтеся зовсім!»

Джіафар
«Друже любий, коб здорові,

Відчиніть! Ми лиш дві слові
Маємо сказати вам».

Бассім
«Щоб вже раз вас занімило!

Думаєте, мені мило
Вашим потурать словам?

«Що лиш жартом ви сказали,
Все якість чорти в'язали
Гудзом на біду мені.
Адже й нині — сміх сказати,
Чи ж не дав позамикати
Пан халіф усі лазні?»

Джіафар
«Всі лазні? Клянем дух з тілом,

Ми весь день за сво́їм ділом
У господі провели,
То й не чули цього дива.
Відчини, душе правдива,
Нам нових сил уділи!»

Бассім
«Тьху! Так, знать, весь день ви спали,

Коли цього не чували,
Про що знає весь Багдад?»

Джіафар
«Пане! Богом заклинаєм,

Нічогісінько не знаєм!
Розкажи, коли нам рад».


Бассім
«Ну, як так, ходіть до хати.

Та одно лиш прошу знати:
Жадних глупств не говоріть,
Чарів не робіть ворожих,
Ані натяків негожих,
Що сповняються вам вслід».

Мусили на це пристати,
А як увійшли до хати,
Обстановку всю таку
Вздріли, як вперед вгадали, —
Отже, мовчки посідали
На ослінці у кутку.

А Бассім став їсти й пити
І тим часом говорити:
«Ну-ко, ти, замлілий гість,
Справді ти не чув і досі,
Що халіф той кривоносий
Устругнув мені на злість?»

Ер-Рашід ледве́ здержався,
Щоб враз не розреготався, —
Це ж до нього рік Бассім.
Цей вина чарчину ликнув,
З розкоші вусами смикнув
І дактилів з'їв зо сім.

«Ця стріхата бородище,
Ця безмозка головище
Вджигонула маніфест:
«Всі лазні три дні закрити,
А хто смів би отворити,
Того пригвоздить на хрест».

«Ну, я власне відучора,
Як веліла ця потвора
Всі кузні позамикать,

Банником собі зробився, —
То в такому опинився,
Що ні сісти, ні тікать».

Халіф
«Чом же ж ти не йшов зарані

До халіфової бані, —
Може, там би прийняли?»

Бассім
«О, якраз попасся б тамки!

Таж халіфову й султанки
Поперед усіх замкли.

«Знаєте, приблуди любі,
Я вже просто сво́їй згубі
В темну пащу зазирав.
Та й чим сам я! Набідиться
Банників ціла́ копиця!
Таку цар нам штуку вдрав.

«Але дзусь йому! За мене
Бог подбав. Ось тут печене,
І цвіти, й вино, й олій!
Я здобув п'ять драхм та й тільки!
І всі видав до копійки,
І не зміню звичай свій».

«Ось зажди лише, небоже!
Ще тобі, присястобоже,
Досолю!» муркнув халіф.
А Бассім вина насипав
В чарку, і крізь нього глипав,
І до свічки ним лелів.

Випив, цмокнув, облизався
І до го́стей обізвався:
«Так, братове, так і слід.
Я їм, п'ю, а вам оскома,

Ви в куті, а я тут дома,
Я співаю, ви мовчіть!»

«Щоб тобі раз засклепило,
Ти, нена́жерне мурмило, —
Буркнув голосно Месрур. —
Хоч би раз сказав: «Ось нате!»
От чудовище патлате,
Самолюб і самодур!»

Гей, як вчув Бассім слова ті,
Як не кинеться по хаті,
До Месрура прискочи́в:
«Дідьку чорний! Чортів балець!
Вже ж не дармо Божий палець
Тебе чорно назначив.

«Вас гостити? Щоб ви зслизли!
Ви мою би працю гризли?
А мені ви що дали?
Чи то ви мені в пожиток
Дар, наїдок чи напиток
Хоч найменший принесли?

«Ви купці? На Божі ризи!
Блюдолизи й костогризи —
Ось хто ви! Вода морська,
Що широка і вельможна,
Але пить її не можна,
Бо солона і гірка».

Стих Месрур, в дугу зігнувся,
Та халіф собі всміхнувся,
Джіафару стиха рік:
«Справді, друже мій коханий,
Заслужили ми догани,
Слушно лаєсь чоловік.

«Третю ніч до цеї брами
Ми з порожніми руками

Приплелись. Перепроси
Ти його, замни цю справу,
Завтра обіцяй поправу,
Гарний дар за всі часи».

«Друже, — рік візир облесно, —
Ми знайшлися непочесно,
Вибач! Завтра, сам уздриш,
Ми свій сором закасуєм
І вечерю зафундуєм,
Що нас, певно, похвали́ш!»

«Ви — вечерю фундувати?! —
Закричав Бассім завзятий. —
Скупиндряги, брехуни!
Дайте це дурним на тикти![1]
Я не вірю вам ні крихти.
Радше здохли б ви на пні».

(Співає).
«Ваші гості чесні-годні,

Все тверезі і голодні,
Гризуть нігті за столом;
В вас собаки все паршиві,
Ваші слуги все вошиві,
І ви світите чолом».

Тут халіф не міг здержаться,
Щоби не розреготаться,
Та Бассім ані ду-ду:
По покою походжає,
Їсть і п'є собі, й співає,
І не знає про біду.

«Джіафаре, — цар шепоче, —
Пізній час, він спати хоче,
Та й п'яненький вже, мабуть;

Може б він розговорився,
Як то нині умудрився
Знов п'ять драхмів роздобуть?»

Джіафар зітхнув так важко…
«Гей, Бассіме, гей, нанашко!..»

Бассім
«Що, безмозкі галаї?»


Джіафар
«Любий ти нам друг, їй-богу!

Твою втіху і тривогу
Спочуваєм, як свої».

Бассім
«Ну, ну, не забріхуй дрібно!..

Мов, чого тобі потрібно?

Джіафар
«Лиш одно скажи мені:

Цар лазні замкнуть заставив, —
Як же ж Бог тебе направив
Вилабудатись з матні?»

Бассім
«От що, бороди цапині!

Ну, нехай, іще вам нині
Розповім по правді все.
Та крий Боже, як нечайно
Хто з вас зрадить мою тайну
Та між люди рознесе!»

Джіафар
«Дядьку, ми не легкодухи,

Шпиги, ані цокотухи,
Їдем геть за день, за два».

Тут Бассім свої припадки
Розповів їм, як з нотатки,
І додав такі слова:

«Хай тепер халіф дуріє,
Та судів замкнуть не сміє,
Лад державний розідрать.
Я ж при Божій запомозі
Хочу йти по тій дорозі,
Возним жити і вмирать».

Тут ще раз вина наливши,
Чарку душком спорожнивши,
Вгору склянку він підніс,
Та тут хлипнув, захлиснувся,
Потім тупнув, обернувся:
«Чхи! халіфові під ніс!»

«Стій же ти мені, п'янюго,
Завтра я захо̀плю туго
Тебе в руки! Будеш знать!»
Так халіф наміркувався,
Попрощався і подався
У свою палату спать.

——————

  1. Давати на тикти — в підгірськім говорі: давати до пізнання, натякати.