так, як хтів цар. Чуб. II. 61. Ой повезу лиху долю на торг продавати.... бачуть люде, що ледащо, — не хтять купувати. Грин. III. 402.
Хто, кого, мѣст. Кто. Знаю тебе, хто єси. Єв. Мр. I. 24. А хто тут у лисиччиній хатці? Рудч. Ск. I. 45. Хто так, а хто сяк. Кто нибуть, кто либо. Може хто вас налаяв? МВ. I. 11. Може хто звістку подасть. Кто бы ни было. Хто йде, не мине: то кивне, то моргне. Шевч. 196. Хто хоч, кого́ хоч, кому́ хоч. Кто, кого, кому угодно. Кому хоч, тому й оддаси. Нема́ кому́. Некому. Нема кому роспитати, чого плачуть очі, нема кому росказати, чого серце хоче. Шевч. 40. Ні́ від кого мені́ піти́ з до́му, бо сама́ до́ма. Некому замѣнить меня дома, если бы я ушла. Волч. у.
Хто́кало, ла, с. Спрашивающій: кто? Мир. ХРВ. 240. „Хто?“ — Хтокало. Ном. № 14164.
Хто́кання, ня, с. Спрашиваніе: кто?
Хто́кати, каю, єш, гл. Говорить: хто. Желех.
Хтось, когось, мѣст. Кто то, кто-нибудь. Прийшов хтось та взяв щось. Посл.
Ху! меж. 1) Выражаетъ дуновеніе ртомъ. Він духнув, — не встає; він удруге: ху! — не встає. Драг. 128. 2) Фу! Ху на його зовсім! Лохв. у.
Ху́ґа, ґи, ж. Вьюга, мятель. О. 1862. V. Кух. 39, 29. Як піднялась хуґа! Ліпе ж тобі, що й Господи! Мнж. 130.
Худа́вий, а, е. 1) Худоватый, довольно тощій. Вх. Лем. 479. 2) Бѣдный. Вх. Лем. 479.
Худа́к, ка́, м. Бѣдный, неимущій человѣкъ. Нехай багач дивиться, як худак живиться. Ном. № 1606.
Худи́й, а́, е́. 1) Худой, тощій. Поки гладкий схудне, то худий здохне. Ном. № 5678. 2) Худой, дурной. На козака худа слава, що робить не вміє. Нп. Ум. Худе́нький, худе́сенький.
Худина́, ни́, ж. Худоба, также: худое, тощее животное. Худину таку купив, що лиш шкіра та кости, а орати чим? Каменец. у.
Худі́бка, худі́бонька, худі́бочка, ки, ж. Ум. отъ худоба.
Худі́бний, а, е. Состоятельный, зажиточный. Да ще й без худоби вдова, а сам він худібний. Г. Барв. 422. См. Худобний.
Худі́бчина, ни, ж. = Худібка. К. ЧР. 39. Г. Барв. 197. Сим. 203. Заробля, щоб таки збити хоч яку небудь худібчину. Чуб. II. 499. Занапастив худібчину через свою дівчину. Чуб. V. 295.
Худко́, ка́, м. Удодъ, Upupa epops. Вх. Лем. 479. См. Одуд, худок.
Худні́ти, ні́ю, єш, гл. = Худнути. Після дороги воли похудніли. Черк. у.
Ху́днути, ну, неш, гл. Худать, тощать. Зміев. у. (Скотина) стала худнути та слабнути, а далі й дохнути. Грин. I. 300.
I. Ху́до, да, с. Худо, зло. Я їм добра не вжичу, худа не мислю. Чуб. V. 1172.
II. Ху́до, нар. Плохо, худо. Ой як добре буде, то я й забарюся, а як худо буде, то й назад вернуся. О. 1861. IV. 93. (Нп.).
Худо́ба, би, ж. 1) Имущество, состояніе. От як умер батько, зосталася їм худоба: млин і хлів, і кіт. Рудч. Ск. II. 12. Брати будуть на худобі жити. Чуб. V. 990. 2) Домашній скотъ. Мов у кошару заганяє чужу худобу. Шевч. 657. 3) Употребл. какъ бранное слово: скотина. І очі видеру із лоба тобі (Енеєві), диявольська худоба. Котл. Ен. I. 33. Ум. Худі́бка, худі́бонька, худі́бочка. Худібку мали в себе невеличку: телицю трейтяку, птиці деякої чималенько таки, свинку. Рудч. Ск. II. 174. Коли б же я знав, що то дочка буде, то я б скриню купував, худібоньку готував та й заміж би віддав. Грин. III. 3.
Худо́би́на, ни, ж. Скотина, одна скотина. Рудч. Ск. II. 183. Гн. I. 17. Запрагай коня: Господь дає тобі худобину ( = коня). Драг. 93. В дорозі, у гостині пам'ятай о худобині. Ном. № 10191. Мав дещо худобини. Св. Л. 275.
Худо́биця, ці, ж. Скотинка. Угор.
Худо́бний, а, е. 1) Относящійся къ имуществу, скоту; имущественный. Ми урбарію подаймо, оплату худобну, грунт і хату оплатім та сидім при дому. Гол. III. 41. 2) = Худібний. 3) Бѣдный, убогій. Гн. I. 97. Глядай собі, милий, у чистім золоті, а мені дай покій худобній сироті. Гол. III. 393. См. Худібний.
Худо́бство, ва, с. Бѣдность, убожество. Угор.
Худо́к, дка́, м. = Худко. Вх. Лем. 479.
Худопахо́лок, лка, м. 1) Малосильный человѣкъ. Старший здоровий, оттакий! да й то не худопахолки. ЗОЮР. I. 77.
