Словарь української мови (1924)/худоба
| ◀ худо | Словарь української мови Х худоба |
худобина ▶ |
|
Худо́ба, би, ж. 1) Имущество, состояніе. От як умер батько, зосталася їм худоба: млин і хлів, і кіт. Рудч. Ск. II. 12. Брати будуть на худобі жити. Чуб. V. 990. 2) Домашній скотъ. Мов у кошару заганяє чужу худобу. Шевч. 657. 3) Употребл. какъ бранное слово: скотина. І очі видеру із лоба тобі (Енеєві), диявольська худоба. Котл. Ен. I. 33. Ум. Худі́бка, худі́бонька, худі́бочка. Худібку мали в себе невеличку: телицю трейтяку, птиці деякої чималенько таки, свинку. Рудч. Ск. II. 174. Коли б же я знав, що то дочка буде, то я б скриню купував, худібоньку готував та й заміж би віддав. Грин. III. 3.