Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/233

Ця сторінка вичитана

и широкую спину. Це віл повноспинний, — везтиме добре. Волч. у.

Повно́та, ти, ж. Полнота. Жадає, щоб швидче явилась у повноті краса миру. Кв.

По́вночка, ки, ж. Ум. отъ повниця.

Повнощо́тний, а, е. Заключающій столько предметовъ, сколько ихъ должно быть по счету. Вас. 190.

Повну́рюватися, рюємося, єтеся, гл. Погрузиться, углубиться (о многихъ). Всі повнурювались у книжку і нічичирк. Св. Л. 163.

По́вня, ні, ж. 1) Полнота. Не дасть йому розвинути художницького смаку свого до повної повні. К. ХП. 18. Тут в повню роскіш дав їм Бог. Мкр. Г. 67. Перейти́ доро́гу у по́вні. Перейти дорогу съ полными ведрами. Шух. I. 239. 2) Изобиліе. І на полі у тебе буде повня. К. Іов. 13. Моїм багацтвом я втішався і повнею моєю веселився; К. Іов. 67. 3) Полнолуніе. Чуб. I. 10. Мі́сяць у по́вні. Полнолуніе.

По́внява, ви, ж. = Повня 1, 2. У повняві дізнає недостатку, всі злигодні подіймуться на його. К. Іов. 44.

Повня́вий, а, е. Полноватый.

Повня́к, ка́, м. Раст. а) Tagetes erecta L. Анн. 347. б) Tagetes patula. Вх. Пч. II. 36.

Пововту́зитися, жуся, зишся, гл. Повозиться. Довго пововтузилися, поки розібрали добре, як треба робити (молотити машиною). Харьк. у.

Повода́рь, ря́, м. Вожакъ, проводникъ. Він змалечку за поводаря в старців був. Харьк.

Повода́тарь, повода́тирь, ря, м. = Поводарь. Поки я з вами, то буду вашим поводатарем. Стор. МПр. 117. Сліпий лучче ходить, як поводатирь водить. Ном. № 4659.

Пово́ддя, дя, с. Повода. Держить коня за поводдя. АД. I. 7.

Поводи́рь, ря́, м. = Поводатарь. Ном. № 4656.

Пово́дити, джу, диш, гл. 1) Водить. На рученьках носить сина, очиці поводить. Шевч. 68. Рукою поводить по лобові. Кв. Поводить станом та головою. Левиц. I. 12. 2) Править, управлять лошадьми. Сам пан кіньми поводить. 3) Обращаться. Вони вийдуть було з хати, ще й дверми луснуть, оттак вони було нами поводять. Федьк.

Поводи́ти, джу́, диш, гл. Поводить. Коли б мене молодий хоч по хаті поводив. Чуб. V. 577.

Пово́дитися, джуся, дишся, гл. 1) Держать себя, обращаться. Де ж таки хто чував, щоб дитина так незвичайно з питимою своєю матінкою поводилась. МВ. I. 25. Так із тобою поводяться, як із своїм братом. МВ. (О. 1862. III. 56). 2) Быть въ обычаѣ. Бач, як у вас поводиться. Як за Хмельницького поводилось. Шапки з квіткою, як поводиться, не спорядили. О. 1861. III. 17. Ой у нас на Дону не поводиться сьому: син матері не бере, за брата сестра не йде. Чуб. V. 926. 3) Удаваться, имѣть успѣхъ. Підсіла до того чоловіка і просила, щоб росказав, де він його бачив і як йому поводиться. Кв. Як йому буде поводитись, яке коли нещастя випаде. Драг. 75.

Повожа́тий, того, м. = Поводарь. Ішов кобзарь до Київа та сів спочивати: торбинками обвішаний його повожатий. Шевч. 89.

Пово́жувати, жую, єш, гл. = Поводити. Утінки плавно пливуть, тілько головками повожують. Кв.

Повози́ти, жу́, зиш, гл. 1) Повозить. Повози́ти попа́ в ре́шеті. Утаить грѣхъ на исповѣди. 2) Свезти. Повозив уже всі снопи з поля.

Повози́тоньки, гл. Ум. отъ повозити. Наставляв копок, як на небі зорок; наставляв стогів на чотирі рогів. Чим же тоє повозитойки? Тими волами, як соколами. Чуб. III. 386.

Пово́зка, ки, ж. Телѣга. Рудч. Ск. II. 155. Ум. Пово́зочка. Та запрягай повозочку, та поїдем в чисте поле. Чуб. V. 911.

Пово́зне, ного, с. Пошлина съ воза.

Повозчи́на, ни, ж. Телѣженка. Старого ж лісу в тебе ця повозчина. Піди ж підмаж повозчину. Чуб. II. 656.

Пово́литися. См. Поволятися.

Пово́лі, нар. 1) Медленно, не спѣша. Поволі їдеш, далеко будеш. Ном. Велике дерево поволі росте. Ном. № 989. Пово́лі-пово́лі! Тише-тише! осторожнѣе! НВолын. у. 2) Свободно, вольно. Пусти дітей поволі — і сам будеш у неволі. Посл. Тоді я веселий, тоді я багатий, як буде серденько поволі гуляти. Шевч. 76.

Поволі́чка, ки, ж. Ум. отъ поволока.

Поволо́вщина, ни, ж. Пошлина, сборъ съ вола.

По́воло́ка, ки, ж. 1) Ремни, шнурки на обуви. 2) Слѣдъ, оставленный тащимымъ предметомъ. Зрубали дерево і стали