Словарь української мови (1924)/поволока
| ◀ поволовщина | Словарь української мови П поволока |
поволокти ▶ |
|
По́воло́ка, ки, ж. 1) Ремни, шнурки на обуви. 2) Слѣдъ, оставленный тащимымъ предметомъ. Зрубали дерево і стали його волокти додому та й поробили поволоки, а лісничий поволокою вислідив. Павлогр. у. Згріба́ють по́волоки — послѣ протащеннаго, пронесеннаго сѣна сгребаютъ оставшееся по пути. Шух. I. 170. Ум. Поволі́чка, поволо́ченька.