брат піший піхотою за кінними братами уганяє. Дума. Покотились по базару кінні narodowi. Шевч. 197. Тут військо кіннеє валилось. Котл.
Кінни́к, ка́, м. = Кінниця. Шух. I. 185.
Кінни́ця, ці, ж. Конюшня. Коники іржуть у кінниці. Нп. Ум. Кінни́чейка, кінни́ченька, кінни́чка. Коничка вставте до кінничейки. АД. I. 37. Коники возьте до кінничейки. Гол. II. 82. Суть в вас коники у три кіннички. Гол. II. 3.
Кі́нно, нар. На коняхъ. Слуги їдуть кінно округ воза. К. ЧР. 357.
Кінце́вий, а, е. Конечный; послѣдній въ концѣ. На кінцевій тальбі кладе керманич… лише одну керму. Шух. I. 182.
Кінцьо́вий, а, е. = Кінцевий. Кінцьо́вий гребіне́ць. Гребень изъ верхушки (конца) рога. Вас. 164.
Кінча́к, ка́, м. Мечъ съ узкимъ лезвіемъ.
Кінча́ння, ня, с. Окончаніе.
Кінча́стий, а, е. = Кінчатий.
Кінча́ти, ча́ю, єш, с. в. кінчи́ти, чу́, чи́ш, гл. 1) Оканчивать, кончать, кончить. Кінчаючи своє слово до шановного читця, повинен додать… Ном., стр. VII. У роскоші кінчають вік щасливий. 2) Добивать. Розійшлися гайдамаки… з ножем у халяві жидів кінчать. Шевч. 208. Було тобі жидів кінчать, ляшків не займати. Нп.
Кінча́тий, а, е. Остроконечный. Кінчатий ніж.
Кінча́тися, ча́юся, єшся, с. в. кінчи́тися, чу́ся, чи́шся, гл. 1) Оканчиваться, окончиться, приходить, придти къ концу. От уже і третій день кінчався, піп і сам не знає, що робить. Рудч. Ск. II. 159. Кінчивсь рік. Рудч. Ск. II. 56. Вони знали одно: чим суд кінчився і по тому судили. Мир. Пов. I. 165. Служба божа кінчалась. Левиц. I. 13. 2) Умирать, умереть.
Кі́нчик, ка и кі́нчичок, чка, м. Ум. отъ кіне́ць.
Кінчи́ти, ся. См. Кінчати, ся.
Кінь, коня́, м. 1) Конь, лошадь. Коваль коня кує, а жаба й собі ногу дає. Ном. № 2548. Ідуть вони поле, їдуть і другеє, а на третє поле став кінь спотикаться. Мет. 2) Дѣтская игра въ мячъ, когда поймавшій мячъ садится на бросавшаго и кричитъ: продай коня! Каменец. у. О 1861. XI. Свидн. 36. 3) Часть ткацкаго станка. См. Верстат.
Кі́ньський, а, е. Лошадиный, конскій. Уже почав він землю кіньським копитом орати. Макс. Шкуратяні подушечки, напхані кіньським волосом. Ком. I. Кі́ньська м'я́та. Раст. а) Полевая мята. Mentha arvensis; б) Lamium amplexicalle. L. ЗЮЗО. I. 126. Кі́ньський щаве́ль. Раст. Rumex obtusifolius. ЗЮЗО. I. 178.
Кіп, пу, м. Яки́м кі́пом ти міг то учини́ти? Какимъ образомъ, какъ ты могъ это сдѣлать? Желех.
Кі́пка, ки, ж. Ум. отъ копа́.
Кі́пний, а, е. Кі́пна доро́га. Грязная отъ растаявшаго снѣга? Як упаде пошпай (свіжий сніг), та дорога стане кіпною. Шух. I. 81.
Кіпни́на, ни, ж. Кучка земли, поднятая кротомъ. Кіпнини повказувалися. Вх. Уг. 244.
Кіпні́ти, ні́ю, єш, гл. Таять. Желех.
Кі́пно, нар. Потеплѣло, оттепель на дворѣ; грязно (отъ растаявшаго снѣга). Желех.
Кі́почка, ки, ж. Ум. отъ копа́.
Кіпті́ти, пчу́, ти́ш, гл. Дымиться. Не туман то в полі кіптить, не грім грімить. Гол.
Кіптюга́, ги́, ж. = Кіптяга́.
Кіптяга́, ги́, ж. Пыль. Кіптягу збили діти у хаті. Кіптяга така, що й світу не видко. Черк. у. Збив таку кептягу коло землянки. Мир. ХРВ. 83.
Кір, ко́ру, м. Корь. А піднялася на ноги — кір, гвіздочки та кигили, страшні заливні кашлі підкошували дитячі сили. Мир.
Кіре́ць, рця́, м. = Корець. Возьми ж кірець та напийся… квасу. Грин. I. 207.
Кі́рка, ки, ж. Ум. отъ кора́. 1) Кожица, корка плодовъ. На запіканку корінькову купив кубеби, калгану… і свіжу кірку із лимон. Мкр. Г. 69. 2) Сандалъ. Крашанки галунють, а тоді варють у кірці. Константиногр. у. 3) Подборъ, каблукъ. Убере було мене дядина, в дрібушки поплете, стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. (О. 1861. VI. 19).
Кірма́к, ка́, м. = Кироман. ЗЮЗО. I. 137.
Кі́рря, ря, с. соб. отъ кора́. Вх. Зн. 25.
Кірх, ко́рху, м. = Корх. Підіймись (= підрости) на кірх. Г. Барв.
Кі́рчик, ка, м. Ум. отъ коре́ць. Вх. Лем. 424.
Кіс, коса́, м. Дроздъ черный, Turdus
