Словарь української мови (1924)/кінець
| ◀ кінва | Словарь української мови К кінець |
кінний ▶ |
|
Кіне́ць, нця́, м. 1) Конецъ, окончаніе, заключеніе. Кінець — ділу вінець. Посл. Царству його не буде кінця. Єв. Л. I. 33. На при кінці. Въ концѣ, напослѣдокъ. На при кінці всього й каже… До кінця́. До конца, до окончанія. До кінця там досидів. Кіне́ць ві́ку. а) Окончаніе жизни. Оце вже кінець мого віку. б) Конецъ міра. Мабуть кінець віку оце приближився: хоч рідного брата тепер стережися. ЗОЮР. II. Дійти́ кінця́. Окончить. Св. Л. 134. А вже ж я тобі доїду кінця! Ужъ я тебя доканаю! Ном. № 3651. 2) Конецъ (предмета). Попустила низько кінці стрічок. Устромив кілок гострим кінцем у землю. Кінцем ножа копирсає. Кінці́ в край. Нѣтъ выхода, безвыходное положеніе. Таке мені прийшлось тоді: прямо кінці в край, — нічого їсти. Пішов та й украв. Новомоск. у. Залюбовск. 3) Кожаная часть кнута. На пугу ремінний конець. Маркев. 64. 4) Край, предѣлъ. Позбірає вибраних од кінця землі до кінця неба. Єв. Мр. XIII. 27. Употребляется какъ нарѣчіе съ родительнымъ падежемъ: кіне́ць стола́, кіне́ць села́. На концѣ стола, села. Сидить батько кінець стола. Шевч. 71. Тоже значитъ и кінці́ стола́. Сидить собі, сердека, у великій хаті, на лаві, кінці стола. Кв. II. 69. 5) Окончаніе книги. Кінець Чорній Раді. К. ЧР. 422. Ум. Кі́нчик, кі́нчичок. Бачив купку зірочок, або ріжок місяцевий, кінчичок. МВ.