Звірюва́ння, ня, с. Звѣрскіе поступки. К. Краш. 17.
Звірюва́тий, а, е. Нѣсколько похожій своими поступками на звѣря. Гайда, воле, в Дике поле, воле звірювата! К. МБ. III. 297.
Звірю́ка, ки, ж. Большой звѣрь. Злодіїв обганяй та гавкай на звірюку. Г. Арт. (О. 1861. III. 84). Синє море звірюкою то стогне, то виє. Шевч. 49. Ум. Звірю́чка. Рудч. Ск. I. 22.
Звіря́, ря́ти, с. Животное. Опам'ятайсь: чи ми ж тобі звірята, німий язик, що розуму не має. К. Іов. 39. Ум. Звіря́тко.
Звіря́ка, ки, м. = Звірюка. Я ще не бачив, як чоловік звірякою перекидається. Кв. Драм. 241. Із чоловіка став звіряка. Алв. 74.
Звіря́ти, ря́ю, єш, сов. в. зві́рити, рю, риш, гл. 1) Провѣрять, провѣрить, вывѣрять, вывѣрить. Я його вже звірила за того карбованця. Н. Волын. у. Я звірив на собі, що нема й гірше, як води вип'єш з холоду. О. 1861. V. 70. 2) Довѣрять, довѣрить. Він на ню звіряв усе своє добро. Зміев. у.
Звіря́тися, ря́юся, єшся, сов. в. зві́ритися, рюся, ришся, гл. 1) Удостовѣряться, удостовѣриться. Як побачив, тоді тілько звірився, що то брехня. Брацл. у. 2) Довѣряться, довѣриться, положиться. Мали пани на Вкраїні добрі оборонці, звірилися сотникові уманському Гонті. Макс. 126. 3) Терять, потерять довѣріе. Сим. IV.
Звіря́чий, а, е. Звѣрскій, звѣриный.
Зві́сен, сна, не, зві́сний, а, е. 1) Извѣстный. Звісна тобі печаль моя. Грин. III. 149. Грицько звісний п'яниця. 2) Ти зві́сен. Ты знаешь, тебѣ извѣстно. Ти звісен, — між курми суддею я була. О. 1861. VII. 119.
Зві́сити, ся. См. Звішувати, ся.
Зві́сний. См. Звісен.
Зві́сно, нар. 1) Извѣстно. Здавна звісно, що він добрий чоловік. 2) Извѣстное дѣло, конечно. Звісно, чужі люде: хоть і добрі, та не знатимуть. МВ. I. 13. На бе́седі, вже звісно, попились. Гліб. 43.
Звісти́ти. См. Звіщати.
Звісти́тися, щу́ся, сти́шся, гл. Узнать. Що нас Бог у купу зводить, вчора я звістився. Мкр. Н. 28.
Зві́стка, ки, ж. Извѣстіе, вѣсть. Прийшла звістка до милої, що милого вбито. Мет. 103. Ум. Зві́стонька, зві́сточка.
Зві́сть, ти, ж. = Звістка. Ходять негарнії звісти. КС. 1882. V. 362. Не вийшла Галютонька, вийшла його свість, ой винесла королевичу да невеселу звість. Чуб. V. 771.
Звіта́ти, ті́ю, єш, гл. Привѣтствовать. Звітали пана пастирі, звітали миром і кадилом. Чуб. III. 328.
Звіта́тися, та́юся, єшся, гл. Поздороваться, сказать привѣтствіе при встрѣчѣ. Ввійшли вони до хати, не уміли ся звітати. О. 1862. IV. 17.
Зві́тки, зві́ткіль, звіткіля́, нар. = Звідки.
Зві́ток, тку, м. Пучекъ расчесаннаго льна. Вх. Уг. 249.
Зві́тріти, рію, єш, гл. Вывѣтриться. Коли сіль звітріє, то чим приправити? Єв. Л. XIV. 34.
Зві́тти, звітті́ль, звіттіля́, нар. = Звідти.
Зві́тци, звітці́ль, звітціля́, нар. = Звідци.
Зві́чний, а, е. Старинный. І погані звичаї часто тримаються через те тільки, що вони звічні.
Зві́шати, шаю, єш, гл. = Звісити. Сіла при Кубані над кручею і ноги звішала. (О. 1861. XI. Кух. 37).
Зві́шувати, шую, єш, сов. в. зві́сити, шу, сиш, гл. Свѣшивать, свѣсить.
Зві́шуватися, шуюся, єшся, сов. в. зві́ситися, шуся, сишся, гл. Свѣшиваться, свѣситься.
Звіща́ти, ща́ю, єш, сов. в. звісти́ти, щу́, сти́ш, гл. Извѣщать, извѣстить. Каменец. у.
Зві́ювати, зві́юю, єш, сов. в. зві́яти, ві́ю, єш, гл. Свѣивать, свѣять, сдувать, сдуть. Я покрила свого миленького слідочок, щоб вітер не звіяв, пташки не склювали. Чуб. V. 46.
Звія́шки, шок, ж. мн. У ткачей: снарядъ, на который надѣваются нитки для наматыванія ихъ на катушку челнока. Части ихъ: квадратная подставка — підні́же, на двухъ противоположныхъ сторонахъ вдолблены два столбика — стояки́, на нихъ сверху лежитъ валикъ — вало́к, на каждый конецъ валика, у самыхъ столбиковъ и внутри ихъ, надѣвается по три дощечки — ли́ствиці: въ центрѣ (гдѣ ихъ проникаетъ валикъ) онѣ шире, а къ концамъ сходятся подъ острымъ угломъ; раздвинутыя ли́ствиці составляютъ двѣ шестиугольныя звѣзды; концы противоположныхъ ли́ствиць соеди-
