комъ). А Сомко.... доводиться Юрасеві дядьком. К. ЧР. 28.
Дово́дливий, а, е. Доказательный, убѣдительный.
Дово́дливість, вости, ж. Доказательность, убѣдительность. Черном.
Дово́дливо, нар. Доказательно, убѣдительно. Та вже так доводливо викладає. Черном.
Дово́дний, а, е = Довідний.
Дово́дник, ка, м. Доносчикъ; доказатель. См. Доводець.
Дово́зити, во́жу, зиш, сов. в. довезти́, зу́, зе́ш, гл. Довозить. Найнявся мужик довезти двох жидів у містечко на ярмарок. Рудч. Ск. II. 193.
Дово́лити, лю, лиш, гл. Довольствовать, содержать въ довольствѣ.
Дово́лі, нар. Довольно, достаточно. Доволі буде з тебе й карбованця. НВолын. у. І вовк на волі та й виє доволі. Ном. № 1328. На волі — плачу доволі. Ном. № 1332. А дідчзни було доволі, — вічний покой предкам і дідам. К. ЧР. I. 65. У Мирн. употреблено какъ сущ. въ значеніи: довольство. Мир. ХРВ. 331. Замолоду натерпівся всього, — поживи хоч зо мною в доволі. Мир. ХРВ. 347.
Доволіка́ти, ка́ю, єш, сов. в. доволокти́, чу́, че́ш, гл. Доволакивать, доволочь, дотаскивать, дотащить. Ледве ноги доволік. Шевч. 532. Насилу доволік шкуру до криниці. Рудч. Ск. II. 189.
Доволочи́ти. См. Доволочувати.
Доволочи́тися, чу́ся, чишся, гл. Дошляться. Було собі дві волоцюги і доволочились до того, що вже їсти нічого. ЗОЮР. II. 96.
Доволо́чувати, чую, єш, сов. в. доволочи́ти, чу́, чиш, гл. Оканчивать, окончить бороновать послѣ посѣва. Моли б, Господи, до дощу доволочити. Харьк. у.
Дово́льний, а, е. Удовлетворенный. А що ви, свати, довольні? — Ні, не довольні. Мет. 190.
Довольни́ти, ню́, ни́ш, гл. Удовольствовать пищей и питьемъ. Спасибі, довольнив нас кум. Черк. у.
Довольни́тися, ню́ся, ни́шся, гл. Удовлетворяться вообще, а также въ частности пищей и питьемъ. Та вже ми й довольнилися у свата. Черк. у. І тим сердега доволнивсь (що бачив), як Чорне бовваніло море. Мкр. Г. 11. Ти часто їв у нас і пив, татусь у тебе доволнився. Мкр. Г. 33.
Дово́льність, ности, ж. Довольствіе, довольство, удовлетворенность. Чого ж, чого, Домашенько, од пана втікаєш? Чи ти собі довольности ніякої не маєш? Грин. III. 615.
Доволя́ти, ля́ю, єш, гл. = Доволити.
Довоми́на, ни, ж. = Домовина. Зроби.... довомину, а я піду до попа, щоб прийшов завтра поховати. Чуб. II. 541.
Довоюва́тися, вою́юся, єшся, гл. Довоеваться. Вони воювали, та й довоювались, що ляхам та недоляшкам в неволю достались. К. Досв. 11.
До́вшати, шаю, єш, гл. Удлиняться, становиться длиннѣе. Великі світлиці (здавалось у сні) ширшали, довшали. Левиц. Пов. 539.
До́вше, нар. 1) Длиннѣе. 2) Дольше. Скрипуче колесо довше ходить. Ном. № 8157. Ум. До́вшенько. Я б і довшенько посиділа, так мати лаятимуть. Васильк. у.
До́вший, а, е. Ср. ст. отъ до́вгий. Хороша (пісня), коли б трохи довша. Ном. № 13854. Ум. До́вшенький.
Дов'яза́ти. См. Дов'язувати.
Дов'я́зувати, зую, єш, сов. в. дов'яза́ти, жу, жеш, гл. Оканчивать, окончить связывать. Ми дов'язували сьогодні пшеницю. — А ми свою ще вчора дов'язали. Зміев. у.
Дога́вкатися, каюся, єшся, гл. Долаяться.
До́га́д, ду, м. Догадка. Аби погад, то вийде й догад. Посл. Не в догад. Невдомекъ. І не в догад йому, що святий отець думав, мабуть, заробити собі яку сотнягу. К. ЧР. 26. На дога́д зна́ти. Догадываться. Ще соколонько не долітає, а батенько на догад знає. Мет. 150. На дога́д казати. Говорить намеками. На дога́д дава́ти. Намекать. Дає тому на догад. Мнж. 109.
Догада́ти, да́ю, єш, гл. Догадаться. А Кішка Самійло чогось догадав, за бідного невольника ланцюгами втроє себе приняв, полуночної години дожидав. Дума.
Догада́тися. См. Догадуватися.
Догаджа́ти, джа́ю, єш, гл. Угождать. Подольск. г.
Дога́дка, ки, ж. Догадка. Треба якось одвернути оці його догадки. Рудч. Ск. I. 133. Ум. Дога́дочка. МВ. II. 99. См. Догад.
Дога́дливий, а, е. Догадливый, смѣтливый. Тогді ляхи, мостивиї пани, до-
