сам до дівчини на всю нічку двину. Чуб. V. 172. І двинув він (Оврам) звідтіля в гори. К. Св. П. 3) Выстрѣлить. От ми поставили перед ними артилерію, та як двинули з гармат, так бісова черкесня вростіч, та тіка, аж не потовпиться. Черном. 4) Ударить сильно. Я як двину її (собаку) зо всього маху навідлі бичем по морді, так вона на місці й перекрутилась. ХС. VII. 451. 5) Выстроить. На хуторі (Максим) зараз же на перше літо двинув будинок, мов панські хороми. Мир. ХРВ. 168.
Дви́хкати, каю, каєш, гл. Колебаться, трястись.
Двихті́ти, хчу́, ти́ш, гл. 1) Колебаться. 2) Трястись. Така гладка: як іде, так аж двихтить. Харьк.
Дві, двох, чис. Имен. пад. ж. р. отъ два. Двѣ. Дві хаті. Дві нозі.
Двійє́, двійя́, с. = Двійло.
Дві́йка, ки, ж. Двойка въ картахъ.
Двійко, чис. Ум. отъ двоє. І їх лиш тільки двійко було. Федьк. Грин. I. 203.
Дві́йло, ла, с. 1) Бревно, употребляемое при запряжкѣ двухъ или трехъ паръ воловъ вдоль; имъ соединяются ярма сосѣднихъ паръ. ЗОЮР. I. 76. 2) Желѣзо у сохи съ двойнымъ остріемъ.
Двійловий, а, е. Относящійся къ двійлу.
Двійля́чий, а, е = Двійловий.
Двійне́сенький, а, е. Ум. отъ двійний. Як проїхав козаченько да повз ворота, ворітечка двійнесенькі, роздвойтеся. Чуб. V. 776.
Двійни́й, а, е. 1) Двойной. Двійна китайка. 2) Двухстворчатый. Ум. Двійнесенький.
Двійник, ка, м. У сусальщиковъ и золотильщиковъ по дереву: листки позолоченнаго серебра.
Двійни́к, ка́, м. Сортъ миски около семи вершковъ въ діаметрѣ. Вас. 181.
Двійня́та, ня́т, с. мн. Двойни, близнецы.
Двійця, ців, с. = Двійнята.
Двійча́стий, а, е. Раздвоенный. Тобі любіща моя псальма, ніж віл на жертву круторогий, ніж тук його серед багаття, і в ратицях двійчастих ноги. К. Псал. 157.
Двійча́тий, а, е = Двійчастий.
Двійчи, нар. = Двічи.
Двілі́ток, тка, м. Двухлѣтній быкъ. Вх. Зн. 14.
Двір, дво́ру, м. 1) Дворъ, мѣсто подлѣ дома, обнесенное заборомъ. І в хаті не чуть, і на дворі не видко. МВ. II. 8. Ой не по правді, мій миленький, ти зо мною живеш: мимо мій двір, нові ворітечка до иншої йдеш. Мет. 67. На дво́рі. Внѣ дома. Приходять тоді брати і Мати Його і, стоячи на дворі, послали до Його, кличучи Його. Єв. Мр. III. 31. 2) Домъ, усадьба. Не плач, небого, що йдеш за нього: нехай плаче він, що бере лихо в двір. Ном. Хоч не сильна, аби двір закрасила. Ном. На конику заїжджає, до двору женчиків займає. Чуб. Стоять нові двори, а в тих дворках новії ворота. Чуб. 3) Дворъ, Высочайшія особы и придворные. Ось ті, що панують у царських дворах. Єв. Л. VII. 25. 4) Дворня, дворовая прислуга. Іде з своїм двором. Ном. Двіре́ць, двіро́к, двіро́чок, дво́рик, дворо́к. Там я ходив через річку до своєї дівчини; в неї двірок біленький, навколо тополі. Чуб. V. 238.
Двіре́ць, рця́, м. 1) Ум. отъ двір. Стань, матінко, край двірця; іде твоя дочка до вінця. Мет. 173. 2) Дворецъ. 3) Двіре́ць залізни́чний. Вокзалъ желѣзнодорожный.
Дві́рка, ки, ж. Женщина служащая у поміщика, дворовая женщина.
Дві́рня, ні, ж. Дворня. Грин. I. 124. Деруть Рябка мов пір'я, на галас збіглась двірня. Г. Арт. (О. 1861. III. 82).
Двірня́к, ка́, м. Дворовый человѣкъ. Мнж. 60.
Двірня́чка, ки, ж. = Двірка.
Двіро́к, рка́, м. Ум. отъ двір.
Двіро́чок, чка, м. Ум. отъ двір.
Двірський, а, е. 1) Дворовый. Сільська собака най ся між двірськії не мішає. Ном. № 1314. 2) Придворный. І хилилась уся шляхта під панськую руку, оддавала дітей своїх у двірську науку. К. Досв. 171.
Дві́ста, чис. = Двісті. Мали ми тоді більше як двіста бжіл. Федьк. Пов.
Дві́сті, двохсо́т, чис. Двѣсти. Єв. Мр. VI. 37. Покидаю тобі, молода дівчино, козаченьків двісті. Мет. Вона мене добре знала, на сто рублів повіряла, а на двісті прищитала, сірі воли грабувала. Чуб. V. 1093.
