Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 1.djvu/382

Ця сторінка вичитана

ка до колышка. Употребляется какъ мѣра полотна: Одинадцять губок полотна було. НВолын. у. Цілу губку я уткала. Черниг. у. 5) „Полотнище шерстяной ткани, составляющее одну половину запаски, которая сшивается изъ двухъ губок“. Вас. 171. 6) — водяна́. Раст. Spongia fluviatilis. L. ЗЮЗО. I. 137.

Губокопи́лка, ки, общ. Тотъ, который часто гу́би копи́лить, т. е. сердится или важничаетъ. Константиногр. у.

Гу́бонька, ки, ж. Ум. отъ губа.

Гу́бочка, ки, ж. Ум. отъ губа.

Губрі́й, рія́, м. = Губань. Конотоп. у. Губрієм прозвано його за те, що був вельми багатий і добре губатий. Г. Барв. 448. Ув. Губрія́ка. Аф. 370.

Гу́бці, бець, ж. мн. Губки. Мандзейко, душейко, дай же ми губці. Гол. II. 484.

Губ'я́ка, ки, ж. = Губка 2. Радом. у.

Гугна́вець, вця, м. Гнусливый человѣкъ. Желех.

Гугна́вий, а, е = Гугнявий. Угор.

Гу́гнати, наю, єш, гл. = Гугнявіти. Угор.

Гугни́вий, а, е = Гугнявий. А Кирило Тур.... гугнивим голосом: хиба ж тобі не страшно вмірати? К. ЧР. 395.

Гугни́во, нар. = Гугняво.

Гугни́ти, ню́, ни́ш, гл. 1) = Гугнявіти. Щось гугнить, ніяк його і не второпаєш, що він верзе. Стор. II. 69. Угу, гугнить ворона. Стор. I. 15. 2) Не ясно звучать. Десь далеко гугнив охотничий ріг. Стор. М. Пр. 110.

Гугня́вий, а, е. Гнусливый, говорящій въ носъ.

Гугня́віти, вію, єш, гл. Гнусить, говорить въ носъ. Мов собака мурличе, та ще й гугнявіє. Кв.

Гугня́во, нар. Гнусливо. Як крикне, та ще й гугняво. Стор. I. 253.

Гуготі́ти, чу́, ти́ш, гл. Производить глухой шумъ. Далі стало вже гуготіти, мов клекоче море, або гуде великий вітер здалеку. Кв. Дивись, як гуготить огонь, наче у гуті. Черниг. г.

Гугу́п, меж. То же, что и гуп, но еще сильнѣе. Гугуп навзнаки у сніг і роскинув руки. Рудан. I. 81.

Гуда́к, ка, м. 1) Музыкантъ, скрипачъ. Гол. II. 121. Ой гудаки красно грають, а я не танцюю. Гол. IV. 500. 2) Насѣк.: скрипунъ, дровосѣкъ, Cerambyx. Вх. Уг. 234. Ум. Гуда́ченько. Заграй же мі, гудаченьку, як сам розумієш. Гол. IV. 480. Гудачо́к. Гол. IV. 373.

Гу́дж, джа, м. Узелъ. Біда ж мені з таким мужом, що не в'яже штани гуджом. Чуб. V. 1152.

Гуджа́, гуджга́! меж. = Гиджга. Ном. № 4357. А тю його! гуджга! Котл. Ен. IV. 44.

I. Гудзь, зя, м. и пр. = Ґудзь и пр.

II. Гудзь и гудзя́! меж. = Гуджа. Гн. I. 25. Kolb. I. 65.

Гуди́мець, мця, м. Волкъ. Борз. у.

Гу́дина, ни, ж. = Огудина. Г. Барв. 438. Помалу ж ходи, бо потопчеш гудину у гірках. Черниг.

Гу́дити, джу, диш, гл. Хулить, осуждать, порицать. Мет. 410. Судите, гудите, а сами такії. Лукаш. 79. Здорові будьмо, та себе не гудьмо. Посл.

Гу́діння, ня, с. Порицаніе, осужденіе. См. Гу́дити.

Гуді́ння, ня, с. Гудѣніе, гулъ. (См. Густи). Левиц. I. 389; Левиц. Пов. 83.

Гуді́ти, ду́, де́ш, гл. = Густи. Добре гудіти, коли є чім шуміти. Ном. № 1398. Рѣдко употребляется.

Гу́дкати, каю, єш, гл. Разсказывать, поговаривать. Лю́де гу́дкают — поговариваютъ, ходитъ слухъ. Вх. Лем. 406.

Гу́для, лі, ж. 1) Сумятица, безпорядокъ, смятеніе. Вх. Лем. 406. 2) Плохая работа. Вх. Лем. 406.

Гудо́к, дка́, м. Родъ духового инструмента. Гудеть, як гудок. Ном. № 13895.

Гудьба́, би́, ж. Порицаніе, осужденіе. См. Гудіння.

Гудю́чий, а, е. Гудящій. Гудючий лютий зімній вітер. Левиц. I. 35. Гудюча розмова. Левиц. Пов. 243.

Гуж, жа́, м. 1) Гужъ. Ремень для прикрѣпленія оглобли къ хомуту. Вас. 159. Коли взявся за гуж, не кажи, що не дуж. Ном. № 11015. Приста́ти з коро́ткими гужа́ми. Требовать настойчиво. Ном. № 3439.

Гужа́! меж. = Гуджа. Гужа його! Чуб. I. 56.

Гужва́, ви́, ж. Распаренная древесная вѣтвь, употребляющаяся для связыванія, обыкновенно въ видѣ кольца. Шух. I. 74, 87, 187.

Гужевня́, ні́, ж. Часть плуга. Морд.

Гужі́вка, ки, ж. = Гужва. Г. Барв. 64; Шух. I. 74.

Гужо́в, жви́, ж. 1) = Гужва. Угор.