Ві́ниччя, чя, с. Раст. а) Obsinthium. б) Метельная трава, Scoparia. Вх. Зн. 7. — бі́ле. Раст. Artemisia vulgaris.
Ві́нкель, кля, м. У галицкихъ плотниковъ: угольникъ. МУЕ. III. 29.
Вінкобра́ни, ра́н, ж. мн. Принятіе женихомъ и дружком небольшихъ вѣнковъ. Желех.
Вінкопле́тини, тин, ж. мн. Свадебный обрядъ: плетеніе вѣнковъ на головы невѣстѣ и жениху, совершаемое въ четвергъ предъ свадебнымъ воскресеньемъ и сопровождаемое обрядовыми пѣснями. Галиц. О. 1862. IV. Рус. вес. 2.
Ві́но, на, с. Приданое. З віном дівці не сидіти. Ном. № 8979. Старости відказують: „Нам тільки душу саму треба, а віна ніякого“. Г. Барв. 517.
Віно́к, нка́, м. 1) Вѣнокъ. Єдин цвіт не робить вінка. Ном. № 5270. Голе й босе, а голова в вінку. Ном. № 11192. У його в дворі — як у віночку. Ном. № 14010. 2) Дѣвство, дѣвственность. Загуби́ти віно́к. Потерять дѣвственность. Чуб. Удівонька свою дочку била: де ти, дочко, вінок загубила? Нп. 3) Віно́к цибу́лі. Вить со вплетомъ луковицъ. Грин. I. 282. На горищі два вінки цибулі. Г. Барв. 435. Ум. Віно́чок.
Вінува́ти, ну́ю, єш, гл. Надѣлять приданымъ, давать приданое. Журилася мати чим зятя вінувати. Гол. IV. 338.
Віну́ти, ну́, не́ш, гл. = Війнути. Не чорна хмара налітала, не буйні вітри вінули, як душа козацька молодецька з тілом разлучалась. АД. I. 118. Вітрець не віне́. МВ. I. 79.
Ві́нця, нець, с. мн. 1) Края посуды. 2) Кольцеобразные края въ полуоткрытомъ гончарномъ горнѣ. Вас. 180.
Вінча́льний батько, вінча́льна матка. Посаженный отецъ, посаженная мать. Хотин. у.
Ві́нчанка, ки, ж. = Вінчання. Вх. Уг. 231.
Ві́нчання, ня, с. Вѣнчаніе. Май має, коса грає, од вінчання йдучи. Нп.
Вінча́ти, ча́ю, єш, гл. Вѣнчать; увѣнчивать. Ісаія ликуй! Вранці Ярему вінчали. Шевч. 193. Вінцем благим вінчаєм літо. К. Псал. 145. Кінець діло вінчає. Ном. № 10005.
Вінча́тися, ча́юся, єшся, гл. Вѣнчаться. А на третє поле став кінь спотикаться: вернімося, дівчино, не будем вінчаться. Нп.
Вінча́тонько, ка, с. Маленькій вѣнокъ. Сховайтеся, дівчатонька, під зелені вінчатонька. Грин. III. 92.
Ві́нчик, ка, м. Ум. отъ вінець.
Віншува́ння, ня, с. Поздравленіе.
Віншува́ти, шу́ю, єш, гл. Поздравлять. Віншую вас цим новим роком. Ном. № 346.
Ві́пса, си, ж. Окалъ, окалина, огарина. То був коваль такий мудрий, що взявся леміші чоловікові кувать, та багато заліза у віпсу повернув, перепалив. Ном. стр. 284, № 1858.
Ві́р, во́ру, м. 1) Огорожка изъ жердей. Чуб. VII. 392. Треба обкидати город вором. Канев. у. 2) Козлы. Шух. I. 179. 3) —ра. Жеребецъ. Шух. I. 79. Кобила відбиваєся з ворем, від чого стає вона жеребна. Шух. I. 211. Ум. Во́рик. Шух. I. 211.
Ві́ра, ри, ж. 1) Вѣра; довѣріе. А в козака стільки віри, як на синім морі піни. Нп. Дійма́ти, ня́ти, поня́ти ві́ри. Вѣрить, повѣрить. З брехні не мруть, та вже віри більше не ймуть. Ном. № 6805. Не хоче дядько йти, та ще й віри не йме, що в мене єсть дерево на хату. Рудч. Ск. I. 92. Брат і віри поняв, а того не знав, сердега, що жіноче плем'я лукаве. Рудч. Ск. I. 132. 2) Вѣра, религія. Хто за віру умірає, той собі царство заробляє. Ном. № 1. Ана́хтемська, пся, чо́ртова віра. (Брань). 3) Народъ. Прийде віра християнськая во небесний рай. Гол. III. 271. Ум. Ві́ронька.
Вірва́нт, та, м. Желѣзная скобка, въ видѣ кольца, притягивающая одну деревянную часть предмета къ другой, также шину къ ободу колеса. Грин. II. 104. Рудч. Чп. 250.
Вірга́н, ну, м. = Вігран. Над Єленою віргани грают. Kolb. I. 96.
Ві́рити, рю, риш, гл. 1) Вѣрить. Не вірь, то звір: хоч не вкусить, то злякає. Ном. № 4309. 2) Давать въ долгъ. Не вірять шинкарі горілки. О. 1862. X. 32.
Вірли́. Множ. число отъ орел.
Вірля́, ля́ти, с. = Орля.
Вірме́н, на, м. Армянинъ.
Вірме́нка, ки, ж. 1) Армянка, 2) Вірме́нки. Родъ вышивокъ. Kolb. I. 49.
Вірме́нський, а, е. Армянскій.
Ві́рне, нар. = Вірно.
