Словарь української мови
Борис Грінченко
Д
дружко
Берлін: Українське слово, 1924

Дружко́, ка́, м. Приглашенный родителями жениха женатый мужчина; онъ распоряжается свадьбой. МУЕ. III. 93. Сим. 11. КС. 1883. II. 380. На тарілку положать рушник і дадуть дружкові, піддружому і старостам. Мет. 190. Аж ось крикнув дружко: „старости, пани підстарости! благословіте молодих вивести з хати на двір погуляти. Кв. I. 14. Ум. Дру́женько, дру́жонько. Грин. III. 436. Одчиняйте сватам хату, друженькам пивницю. Нп.