сонце. Як почнуться вигріви, то сніг пропаде. Міус. окр.
Вигрімля́ти, ля́ю, єш, гл. Гремѣть, грохотать. То не хмари по небу громом святим вигрімляють. Макс. Здалека грім вигрімляв закотом. МВ. (О, 1862. I. 85).
Ви́гріти. См. Вигрівати.
Вигрома́джувати, джую, єш, сов. в. ви́громадити, джу, диш, гл. Выгребать, выгрести. Зубиха увесь огонь вигромадила на припічок. Кв. II. 128.
Ви́губити. См. Вигублювати.
Вигу́блювати, люю, єш, сов. в. ви́губити, блю, биш, гл. Истреблять, истребить, уничтожать, уничтожить. Сипав гряд буйний, вигублював скотину. К. Псал. 181. Прогнівивсь ти на народи, вигубив жорстоких. К. Псал. 17.
Вигубля́ти, ля́ю, єш, гл. = Вигублювати. КС. 1882. IX. 588.
Ви́гук, ку, м. Крикъ, выкрикъ. Козаків угледено.... вигук роскотився, і полетів турчин легкими кіньми на козаків. МВ. III. 56, 130.
Ви́гукати, каю, єш, гл. Выкриками добиться чего, вызвать кого. Писаренко грає в дубову сопілку, висвистав, вигукав у Самсона дівку. Мил. 98.
Ви́гукнути. См. Вигукувати.
Вигу́кування, ня, с. Выкрики. Христя мерщій тікає в двір, а за нею слідом погукування та вигукування. Мир. Пов. II 57.
Вигу́кувати, кую, єш, сов. в. ви́гукнути, ну, неш, гл. Выкрикивать, выкрикнуть, вскрикнуть. Ідуть вози із-за гори вискрипуючи, а за ними чумаченьки вигукуючи. Рудч. Чп. 48.
Ви́гулькнути, ну, неш, гл. Вынырнуть, внезапно появиться, внезапно выскочить. Вигулькнув із моря. О. 1861. VI. 59. Синій поломінь червонястий біга, хлипа, никає по грубці; то підскочить, то присяде, то знов вигулькне. Св. Л. 259.
Вигу́люватися, лююся, єшся, сов. в. ви́гулятися, ляюся, єшся, гл. Нагуливаться, нагуляться. Гості добре вигулялись і виголодались. Левиц. I. 456. Порано ще, каже, небого, ще вигуляйся (бо молода). Г. Барв. 65.
Ви́гуляти, ля́ю, єш, гл. Прогулять, истратить на гульбу, удовольствія. Заграй мені сяку-таку за коробку пастернаку! Як я тую вигуляю, піду другу накопаю. Грин. III. 648.
Ви́ґвинтити, чу, тиш, гл. Вывинтить.
Виґуля́ри, рів, м. мн. = Окуляри. Добре, очі мої, я вам виґуляри куплю. Рудч. Ск. I. 18.
Вид, ду, м. 1) Лицо. Поганому виду нема стиду. Ном. № 3167. Глянь на вид та й кажи, що Свирид. Ном. № 6314. Увесь вид кропивою пожалив. МВ. I. 63. 2) Зрѣніе. Видом видати, слихом слихати. Шевч. 497. Ум. Видо́к, видо́чок.
Видава́ння, ня, с. 1) Выдача. Уман. I. 116. 2) Изданіе (книгъ). Желех.
Видава́ти, даю́, є́ш, сов. в. ви́дати, дам, даси, гл. 1) Выдавать, выдать; отпускать, отпустить. Мусила йти з ключами до комори видавати провизію на обід. Левиц. I. 363. 2) Давать, подавать, подать (о кушаньяхъ). Уміла готувати, та не вміла видавати. Рудч. Ск. II. 192. 3) Отдавать, отдать замужъ. Видає мене мати за старого заміж. Шевч. 15. Четверту доньку видала вже за дударчика. Гол. III. 463. 4) Давать, дать, родить. Копа видає по четверті зерна. 5) Издавать, издать (книгу). 6) = Видаватися 4. Воно так само видає все яснішим та більшим. Ком. II. 89. 7) Говорить, сказать, представить. Смішне що небудь видать, мов у школі вчилась. Мкр. Н. 35. 8) — му́штри. Производить ружейные пріемы. Чемеричка наряжалась в руб'я як циганка, а усатим гармизою Крициха Улянка; та халяндри, чмутовиха, для сміху скакала, — ся, копистку взявши в руки, муштри видавала. Мкр. Н. 40.
Видава́тися, даю́ся, є́шся, сов. в. ви́датися, дамся, дасися, гл. 1) Выдаваться, выдаться, отпускаться. 2) Выходить, выйти замужъ. Нещаслива та година, шо видалася дівчина, такого мужа дістала, шо всю волю свою мала. Гол. I. 250. 3) Издаваться, издаться. 4) Казаться, показаться, представляться, представиться. Оддалеки все видається меншим. Ком. I. 17. Він їй тріску дав, а їй вже так видалося, що то ніж. Рудч. Ск. I. 73.
Видаве́ць, вця́, м. Издатель. Ном. I. Можна буде сказать видавцям наських граматок. О. 1862. I. 67.
Ви́давити. См. Видавлювати.
Вида́влювати, люю, єш, сов. в. ви́давити, влю, виш, гл. 1) Выдавливать, выдавить, выжимать, выжать. Він видавить з тебе олію. Котл. Ен. I. 29. 2) Давить, передавить. Сучого сина звірюка половину кролів видавив. Рудч. Ск. II. 12. 3) Оттискивать, оттиснуть.
Видавни́к, ка́, м. Издатель. Желех.
