Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 1.djvu/145

Ця сторінка вичитана

Брикси (брикс?), ж. Женскій праздникъ 29 іюня. Чуб. III. 223.

Бри́ку, меж. = Брик. Встрѣчено въ соедин. съ словомъ стрику: А кізочка стрику-брику. Рудч. Ск. I. 60.

Брику́н, на́, м. 1) Рѣзвая лошадь. 2) Шалунъ, рѣзвый мальчикъ. Левч. 178. 3) Своенравный человѣкъ. Ум. Брикуне́ць, брику́нчик.

Брику́ха, хи, ж. 1) Шалунья, рѣзвушка. Левч. 178. 2) Своенравная.

Брику́чий, а, е = Брикливий. 1) Кобила.... брикуча. Кс. 1882. X. 18. 2) Се біс, а не дівка! бач, яка брикуча. О. 1861. XI. Кух. 20.

Бри́ла, ли, ж. Глыба, большой кусокъ. Гн. I. 120. Брила снігу, со́ли, льо́ду. О, се мабуть дуже сухо було, як горав; які брили повивертав: тут ні ралом, ні бороною нічого не вдієш. Липов. у. Ум. Бри́лка, бри́лочка.

Бриле́ць, льця́, бри́лик, ка, бри́личок, чка, м. Ум. отъ бриль.

Брилі́в'є, в'я, с. соб. Крупные камни. Желех.

Бри́лка, ки, ж. Ум. отъ брила.

Брилка́стий, а, е. Въ комкахъ, крупнозернистый. Вх. Лем. 394.

Бри́лочка, ки, ж. Ум. отъ брила.

Бриль, ля́, м. Шляпа. Чуб. VII. 413. Старий сидів в сорочці білій на приспі. Шевч. На голову бриль наложив. Котл. Ен. I. 27. Про́стий бриль. Соломенная шляпа, сшитая изъ гладкой, не зубчатой соломенной тесьмы. Чуб. VII. 413. Ум. Бри́лик, бри́личок, бриле́ць.

Бри́ндза, дзи, бри́ндзя, дзі, ж. 1) Соленый овечій сыръ. 2) Бри́ндзю би́ти. а) Дѣлать овечій сыръ (бриндзю). Вх. Зн. 4. б) Перебиваться кое-какъ со дня на день. Бий бриндзю в діраву діжу. Ном. 12798.

Бри́ндзити, джу, дзиш, гл. Дѣлать бриндзу. Вх. Зн. 4. См. Бриндза.

Бри́ндзя. См. Бриндза.

Бриндзяник, ка, м. Лепешка съ бриндзою. Вх. Уч. 228.

Бриндзя́нка, ки, ж. Небольшая бербениця для храненія бриндзи. Шух. I. 214, 206.

Бриндува́тися, ду́юся, єшся, гл. Наряжаться, одѣваться. „Ой почекайте ино годиноньку малую, — нехай я ся в крамну сорочечку вбриндую!“ — Ой мала ж ти час-годиноньку ся бриндувати. Гол. II. 143.

Бринду́ша, ші, ж. Раст. Crocus vernus. Желех. Росте дрібна густа бриндуша. Шух. I. 215. См. Брендуша.

Бриндюшки́, шо́к, ж. мн. Раст. Crocus banatus. Шух. I. 20.

Брині́ти и брені́ти, ню́, ниш, гл. 1) Звучать, звенѣть, дребезжать, издавать звукъ, — преимущественно о струнѣ и о подобныхъ струнному звукахъ. Струна бренить. Пісня стихла, тільки одна луна її бреніла ще. Мир. ХРВ. 6. Полотно міцне, аж бринить. Черк. у. Аж губа бринить, та страшно казати. Губи так бринять од холоду. Ном. № 652. Щоб чобітки не рипіли, щоб підківки не бреніли. Грин. III. 170. Так так грали музики і гуляли святі, аж шиби бреніли. Гн. II. 69. 2) Жужжать. Ярі пчілоньки, не бриніть рано. Гол. III. 30. Бо му комарь в ухо бренить. Чуб. V. 1087. 3) Журчать, струясь. З криничовини вода бринить. НВолын. у. А в Перейму річки біжать, бігли ж вони, аж бриніли. Чуб. III. 220. 4) Цвѣсть, красоваться. Ой зацвіла маковочка, зачала бриніти. Чуб. V. 53. Бринять всюди паняночки як королів цвіт. О. 1862. X. 12. 5) Блестѣть, переливаясь. Капками роса бренить та миготить. Св. Л. 295. 6) 1 и 2-е л.: брині́є, єш, гл. Дѣлаться, быть едва замѣтнымъ. Орел під хмарою тільки бриніє. Сніг бриніє. Мелкій, едва замѣтный снѣгъ мороситъ. Нѣжин. у. 7) В голові́ йому вже до́бре брени́ть. У него уже порядочно шумитъ въ головѣ. МВ. (КС. 1902. X. 146).

Бринта́лик, ка, м. Ум. отъ бринталь.

Бринта́ло, ла, с. = Бретналь. Желех.

Бринта́ль, ля́, м. = Бретналь.

Бринчо́к, чка́, м. Звонокъ, бубенчикъ. Вх. Уг. 228.

Бринь! меж. выражающее звукъ струны. Бринь бандура та й замовкне. К. Досв.

Бри́нькання, ня, с. 1) Звуки струннаго инструмента. 2) Плохая игра на струнномъ инструментѣ.

Бри́нькати, каю, єш, гл. 1) Наигрывать на струнномъ инструментѣ. 2) Плохо играть, бренчать. 3) Дергать за струну.

Бринька́ч, ча́, м. Звонкая монета. Де бринькачі (гроші), там і слухачі. Фр. Пр. 126. См. Побрязкач.

Бри́нькнути, ну, неш, гл. Одн. в. отъ бринькати. Хоч одна струна по людській на рідній бандурі бринькнула. К. (Хата, 2).

Бринькоті́ти, чу́, чеш, гл. = Бринькати.