Словник української мови (1937)/винуватити
| ◀ винуватися | Словник української мови В винуватити |
винуватниця ▶ |
|
Винува́тити, чу, тиш, гл. = Винува́ти. Винуватили його архиреї. Єв. Мр. XIV. 3. Ми не винуваті, — тих винуватьте. Грин. III. 447.
Винува́тниця, ці, ж. 1) Виновница. Жадної іскорки жалю ні у кого не було до безщасної винуватниці. О. 1862. II. 57. 2) Должница.
Винува́тство, ва, с. Виновность. Поверну́ти в винуватсттво. Обвинить. Нехай же хто лихих моїх осудить, напасників поверне в винуватство. К. Іов. 57.
Винужа́ти, жа́ю, єш, гл. Изнурять. Ну, навіщо б я себе отак винужав: день у школі, прийде ніч — одно за книжками сидите. Лебед. у.
Винуря́тися, ряюся, єшся, гл. Выходить наружу, показываться, выступать. Та вона (річка Оріль) так: то тече під кукотиною (така рослина), то знов винуряється і блищить проти сонця. Новомоск. у. Слов. Д. Эварн.
Ви́нюхати. См. Винюхувати.
Виню́хувати, ую, єш, сов. в. ви́нюхати, хаю, єш, гл. 1) Вынюхивать, вынюхать. Табаки ріжок винюхала. О. 1862. IX. 123. Мнж. 59. 2) Пронюхивать, пронюхать.
Ви́нянчити, чу, чиш, гл. Выняньчить.
Ви́нянчитися, чуся, чишся, гл. Вынянчиться.
Винятко́вий, а, е. Исключительный. Желех.
Ви́няток, тку, м. Исключение. Желех.
Виньма́ти, маю, єш, гл. = Виймати. Аф. 335.
Ви́орати, ся. См. Вио́рювати, ся.
Вио́рювати, рюю, єш, сов. в. ви́орати, рю, реш, гл. 1) Вспахивать, вспахать. Виорала дівчинонька мислоньками поле. Мет. 274. 2) Находить, найти в земле при пахании. Не чув, щоб хто розказував, що в полі виорують лина. Рудч. Ск. I. 165.