Пригоди Тома Соєра (1929)/XXII. На суді
| ◀ XXI. Кінець шкільного року | Пригоди Тома Соєра XXII. На суді |
XXIII. Томова журба ▶ |
|
Нарешті сонна одноманітність в місточку скінчилася. Почалася судова розправа за вбийство і люди зараз про те заговорили. Бідний Том не знав, куди від тих розмов заховатися. Скілько разів хто заговорив про те душогубство, він починав тремтіти, бо нечисте сумління й страх казали, що це навмисне роблять при ньому всякі натяки, аби тільки він дав себе піймати. Він і сам не міг уявили собі, як міг би хто догадуватися, що він щось знає про душогубство, а всеж таки не мав спокою і, як слухав такі розмови, то робилося йому то холодно, то горяче. Раз покликав Гека на бік, щоби з ним розмовитися по щирости. Він сподівався, що йому полегчає, як хоч на хвилину дасть волю язикові і хоч половину своєї журби перекине на плечі товариша недолі. А ще до того хотів упевнитися, чи Гек не зрадив кому тайни.
— Геку, ти з ніким не говорив про те?
— Про що?
— Таж ти знаєш про що.
— Алеж Томе, певно що не казав нікому.
— Ані слова?
— Ані словечка. А чомуж ти питаєш?
— Так, — я боявся…
— Чоловіче, таж ти знаєш, що ми і двох днів не прожилиб, якби ми це виявили.
Том трохи заспокоївся. По хвилі сказав:
— Правда, Геку, що тебе не може ніхто присилувати це виявити?
— Мене присилувати? Якби я хотів, щоб мене той червоний чорт втопив, то тоді може й присилувалиб мене — а інакше, то певно ні!
— Ну, то добре! Я думаю, що ми безпечні, поки держимо язик за зубами. Не завадить одначе ще раз заприсягнутися. Певніше буде!
— Добре, присягаймо.
І знову повторили страшну присягу з усією церемонією.— Що властиво балакають у місті, Геку? Мені аж шумить від того в голові.
— Що балакають? Нічого, тільки Поттер і Поттер і так без кінця. На мені аж зимний піт виступає, як се чую. Найрадше заховавсяб під землю.
— Так і зі мною буває! Я певний, що він пропав. Чи жалко тобі його бідолаху?
— Певно, що жалко, я іноді аж плачу, так жалко! Не багато він варт, але не скривдив нікого. Ловив собі рибу, щоб мати який гріш на горівку, а підхмелиться, то потім волочиться весь день, але це нічого злого. Всі ми не кращі. А всеж таки він не зла людина. Це вже гріх булоб казати. Раз дав мені пів риби, хоч сам не мав більше і був голодний. Нераз допоміг мені, як я був у клопоті.
— А мені, знаєш Геку, все латав паперового орла і начіплював гачок на вудку. Знаєш, я дуже хотів би, якби ми могли його визволити.
— Який же ти, Томе! Та се не легке діло. А хоч би й визволили, то вони знову зловилиб його.
— Та правда, але я не годен слухати, як всіляке говорять на нього так, якби він був якимсь чортякою, а він чейже нічого не винен.
— І мене це сердить, Томе. Всі говорять, що він усе виглядав як кровожадний душогуб, що вже давно пора повісити його.
— Так вони й говорять. А я ще чув, що його зараз злінчують, якби лиш суд увільнив його.
— І вони те зроблять.
Хлопці балакали ще довго, але се їх не розважило. Коли прийшов вечір, наші хлопці стояли вже перед малою, самітною тюрмою. Вони сподівалися, що ось-ось станеться якесь чудо і їх мука скінчиться. Але не сталося нічого надзвичайного. Ні ангели, ні русалки не зявлялися на поміч нещасному.Хлопці підійшли до малого, заґратованого віконця, як вони це вже нераз робили і подали Поттерові трохи тютюну і сірників. Його арешт був низький і сторожі не було. Хлопців все якби ножем різали його слова вдяки за ті малі даруночки, а тепер ще більше ніж звичайно. Вони почували себе найбільшими страхополохами і зрадниками, коли Поттер заговорив:
— Спасибі вам, хлопці! Ви були дуже добрі для мене, так добрі, як ніхто в місточку. І я вам того не забуду. Нераз собі думаю: я ціле своє життя був добрий для малих хлопців, латав їхніх орлів, показував, де найкраще ловиться риба і всі забули старого Поттера в нещасті, всі. Лиш Том і Гек ні, вони не забули, — і старий Поттер про них також не забуде. Дивіть хлопці, я вчинив страшне діло, бо був пяний і не при умі, а тепер повисну на шибениці. Се буде по правді, а може й ліпше для мене. Бо яке моє життя?… Ну, та годі про те… Не хочу вас лякати. Ви обидва були такі добрі для мене. А от, що я вам скажу, хлопці: не впивайтеся ніколи, як не хочете опинитися тут, де я сиджу. Ану, підійдіть трохи, ближче, сюди до світла… так. Яке се щастя видіти при лихій годині ваші приязні личка, а я не виджу ніяких більше кромі ваших. Добрі, дружні личка! Ану, вилізьте один одному на плечі, щоб я міг доторкнутися вас рукою — оттак! Ось так, то добре! А тепер подайте мені ваші ручки, я стисну їх. Ваші малі рученята пролізуть крізь ґрати, моя рука занадто велика. Маленькі, слабенькі ваші рученята, а скільки добра вчинили Поттерові, і вчинилиб ще більше, якби лиш могли…
Том вернувся до дому дуже пригнічений, а в ночі мучили його страшні сни. Другого дня він усе блукав біля судового будинку; якась дивна сила тягла його сюди. Він нераз хотів увійти в середину, але все переміг себе. З Геком було так само. Вони з трівогою оминали один одного. Обидва силкувалися втікти відси, але якась непереможна сила притягала їх знову сюди. Том щурив уха, як лиш хто виходив із салі, але всі звістки були невеселі. Петля круг нещасливого Поттера затягалася що раз тісніше. Другого дня в вечері ходили чутки, що свідоцтва індійця Джо ніхто не заперечив і що заздалегідь можна догадатися, який буде присуд присяжних суддів.
Том довго блукав того вечера і пізно вернувши до дому, вліз до своєї кімнати крізь вікно. Тремтів цілим тілом і довго не міг заснути.
Другого дня збіглося до суду майже ціле місто. Се був великий день, бо мав запасти присуд. Народу сила — і мужчин і жінок. Довго чекали, доки ввійшли присяжні судді і посідали на своїх місцях. Через кілька хвилин увели Поттера; він був блідий, змарнілий, дивився трівожно й безнадійно, а на руках бряжчали кайдани. Всі приглядалися йому цікаво, але й без жалю. Так само цікаво дивилися на індійця Джо, котрий, як звичайно, сидів незбагнений, холодний і спокійний. Ще хвилинка і увійшов суддя, а шеріф оповістив, що починається розправа. Адвокати перешіптувалися і порядкували свої папери. Усі ті подробиці робили велике вражіння.
Викликали свідка, який свідчив, що бачив Поттера того дня досвіта, як він у потоці вмивався, і як від нього зараз сховався. По кількох питаннях прокуратор сказав:
— Пан оборонець має голос.
Обжалований підніс очі, але зараз таки спустив їх, коли його оборонець заявив:
— Зрікаюся голосу.
Другий свідок заявив, що ніж знайдений біля трупа є Поттерів. Прокуратор знову запитав, чи оборонець не має про що свідка запитати, але той заявив, що ні.
І третій свідок сказав, що бачив сей ніж часто в руках Поттера. Прокуратор знову сказав:
— Пан оборонець має голос.І втретє відповів оборонець спокійно і холодно:
— Я свідка не маю про що питати. Зрікаюся голосу.
Люди стали неспокійні і дивувалися. Невже цей оборонець ні трохи не подбає о те, щоб вратувати життя свого клієнта?
Багато свідків посвідчило, як Поттер підозріло заховувався, коли його привели на місце душогубства. Але і тих оборонець не питав і вони відійшли.
Кожну подробицю з того, що діялося того памятного дня на кладовищі, потверджували гідні віри свідки, але Поттерів оборонець їх про ніщо не питав. Тепер люди ще більше здивовані і невдоволені почали голосно відказувати, аж предсідник мусів їх напімнути.
Прокуратор промовив коротко:
— Поважні свідки ще й під присягою впевнили нас в тому, що сей нещасний чоловік справді допустився того злочину. Думаю, що все зовсім ясне, судіть по вашій совісти.
З грудей нещасного Поттера добувся тяжкий стогін: він закрив лице руками і німо хитався то взад то вперед. Глибока, важка тишина настала в салі. Мужчини були схвильовані, а жінки із співчуття плакали. Нарешті промовив оборонець:
— Панове судді і присяжні! На початку розправи я задумав оборонити свого клієнта тим, що він вдіяв сей страшний злочин у хвилевім затемненні ума, бо був до безтями пяний. Так боронити підсудного я тепер не думаю — і звертаючися до возного, сказав: — Приведіть сюди Тому Соєра.
На всіх обличчях здивування й зацікавлення. Навіть Поттер здрігнувся і ожив. Очі всіх цікаво звернулися на Тома, як він підійшов до стола і заняв місце свідка. Хлопець був змішаний і дуже переляканий, його заприсягли й почали питати:— Томо Соєре, де ви були сімнацятого червня опівночі?
Том глянув на бронзове чоло індійця Джо і слова завмерли йому в горлі. Вся саля здержала віддих, але Том не відповідав. Аж через кілька хвилин спамятався і тремтячим голосом промовив стиха:
— На кладовищі,
— Говоріть трохи голосніше. Не бійтеся! Отже ви були на —
— На кладовищі.
Згірдлива усмішка майнула по лиці індійця Джо.
— Чи ви були близько могили старого Віліємса?
— Так пане!
— Говоріть голосніше і спокійно! Як менше більше близько?
— Оттак як від мене до вас.
— Чи ви були сховалися, чи ні?
— Я був сховався.
— А де?
— За вязами, що ростуть край могили.
Індієць Джо ледве помітно затремтів.
— Чи був іще хто з вами?
— Так, я пішов туди разом із…
— Стривайте! Нам не треба ще знати імени вашого товариша. Як буде треба, довідаємося. Щож ви мали з собою?
Том зупинився і змішався.
— Говоріть сміло, мій хлопчику, не бійтеся. Говорити правду, все чесно. Отже, що ви мали з собою?
— Тільки — тільки здохлого кота.
Всі засміялися, але предсідник скоро вспокоїв салю.
— Ми пізніше покажемо панам кістяк того кота. А тепер хлопчику, роскажіть нам усе, що ви там бачили, роскажіть гарно по свойому так, як знаєте. Тільки нічого не минайте, а що найважніше, нічого не бійтеся.Том почав оповідати, спершу боязко і загикуючися, а відтак сміливо, виразно й голосно. У великій салі стихло, дзвенів тільки чистий дзвінкий голос Тома. Не зводили з нього очей і затаївши духа, ловили жадібно кожне його слово — судді, і присяжні, і слухачі. Так зацікавило всіх страшне Томове оповідання. Зворушення дійшло до вершка, коли хлопець сказав: „Як тільки лікар ударив Поттера дошкою і той аж повалився, тоді прискочив індієць Джо з ножем і.....“
Трас! Як блискавка зірвався індієць Джо зі свого місця і розтручуючи тих, що стояли йому в дорозі, протиснувся до вікна, вискочив крізь нього — і зник.