Подорож довкола землї в 80 днях/XXXI
| ◀ XXX. Пилип Фоґ виповнює свій обовязок | Подорож довкола землї в 80 днях пер.: А. Б. XXXI. Полїцийний аґент Фікс займає ся дуже пильно справами Фоґа |
XXXII. Пилип Фоґ боре ся з перепонами ▶ |
|
Пилип Фоґ спізнив ся о двайцять годин. Паспарту, невинний виновник сего спізненя, був в розпуцї. Очевидно було, що єго пан буде зруйнований!
Втім приступив полїцийний аґент до пана Фоґа, глянув єму бистро в очи і спитав:
— Пане, чи ви цїлком серіо спішите ся?
— Цїлком серіо, — відповів Пилип Фоґ.
— Я вас ще питаю, — говорив Фікс. — Вам певно на тім залежить, щоби бути 11. грудня перед девятою годиною вечером в Новім Йорцї і дістати ся на парохід що іде до Лїверпуля?
— На тім менї дуже залежить.
— І єсли би вашу подорож не була спинила ся борба з Індиянами, то ви були би приїхали до Нового Йорку вже 11. грудня рано.
— Так, дванайцять годин скорше.
— Добре. А тепер єсли відчислити дванайцять годин спізненя, то вийде, що не стане вам ще вісїм годин. Хочете вітбити тих вісїм годин?
— Пішки? — спитав пан Фоґ.
— Нї, саньми, — відповів Фікс, — щогловими саньми. Тут зробив менї один чоловік таке предложенє.
Пилип Фоґ не відповів нїчого; але коли Фікс вказав єму сего чоловіка, що мав щоглові сани, як він проходжував ся по перонї, джентельмен підійшов до него. По хвили ішов вже пан Фоґ з тим Американцем, назвищем Медж, до одної хати, що стояла коло форту.
Тут оглянув він сї дивні сани. На двох довгих бальках, закривлених з переду як копаницї при звичайних санях, стояв поміст, на котрім могло помістити ся пять до шість осіб. На помостї, в одній третій части від краю, стояла висока щогла з величезним вітрилом. На щоглї, сильно прикріпленій метальовими линвами, була зелїзна жердка, на котрій можна було розпяти ще друге велике вітрило. З заду було щось такого як кормило при човнї, котре правило бігом саний.
Взагалї ті сани подабали на добре осмотрений яхт. В зимї, коли снїжні замети перервуть комунїкацию зелїзницею, їдуть такі сани дуже скоро від одної стациї до другої. Впрочім при помочи своїх знаменитих вітрил женуть они так скоро по рівних прериях[1], особливо єсли мають вітер в плечї, що рівняють ся, а навіть може й перевисшують поспісшні поїзди.
Торг з властителем саний пішов гладко, сильний західний вітер сприяв їздї, снїг зверха замерз, тож Медж зобовязав ся заїхати до зелїзничої стациї в Омазї за кілька годин. Звідтам відходить богато поїздів кількома зелїзничими шляхами до Чікаґо і до Нового Йорку. Не було неможливо надолужити опізненя. Отже не надумуючи ся треба було відважити ся на сю авантурничу їзду.
Пан Фоґ хотїв охоронити паню Ауду перед мукою їзди на вільнім воздусї в сїй студени, що збільшає ся ще в наслїдок скорого бігу саний, длятого радив їй лишити ся на стациї Керне під опікою Паспартута. Честний хлопчище мав взяти на себе обовязок перевезти єї лїпшими дорогами і серед вигіднїйших обставин до Европи.
Однако панї Ауда не хотїла розлучити ся з паном Фоґом, з чого очевидно найбільше тїшив ся Паспарту. Він не хотїв би був за нїяку цїну лишити свого пана, тим більше, що з ним мав їхати Фікс.
Що гадав собі полїцийний аґент, сего не можна би сказати. Чи поворот Пилипа Фоґа захитав єго пересьвідченє, чи може уважав він єго за такого скінченого драба, що був би в силї об'їхати довкола землю і вважати себе в Анґлїї цїлком безпечним? Може бути, що Фікс змінив дїйстно свій суд що-до пана Фоґа, але мимо того стояв твердо при своїм намірі виповнити обовязок і длятого бажав може горячійше як всї, щоби пан Фоґ вернув як найскорше до Анґлїї.О осьмій годинї стояли сани готові до дороги. Подорожні засїли на призначенім для себе місци і, пообвивані коцами, стиснули ся всї до купи. Оба величезні вітрила розвинено і сани гонені вітром бігли по замерзлім снїгу зі скоростию бодай 40 миль на годину.
Омага віддалена в прямій лїнїї від Форту Керне що найбільше двіста миль, отже єсли би вітер не переставав можна їх було переїхати за пять годин. Колиб в дорозї не зайшла нїяка перепона, повинні би сани приїхати до Омаги вже на першу годину з полудня.
Яка їзда! Подорожні притулені до себе, не могли з собою говорити, бо студїнь збільшена шаленим бігом саний цїлковито на се не дозволяла. Сани сунули ся по рівнинї так легко, як човен по водї, — а бодай так як корабеля при легко сфильованім мори. Скоро лише вітер повіяв попри землю, то здавало ся, що розпростерті вітрила саний підносять їх до гори як на крилах. Медж стояв при кермі і держав ся все простого напряму, бо сани мали наклін бігти на бік. Вітер цїлковито випяв вітрила. Скорість, з якою бігли сани не дала ся точно обчислити, але певне, що виносила не меньше як сорок миль на годину.
— Єсли нїчого не зломить ся, — сказав Медж, — то приїдемо на час! — А Меджови залежало на тім, щоби приїхати як найскорше, бо пан Фоґ, по своєму звичаю, заохотив єго до сего надїєю значної нагороди.
Степ, куди перебігали сани, був рівний, як поверхня моря; вій подобав на величезне замерзле озеро. Зелїзниця ішла в сїй охрестности луком з полудневого заходу на північний захід через Ґранд-Айлєнд, Колюмбус, найзначнїйше місто в Небрасцї, Тремон і Омагу. Она тягнула ся здовж правого берега ріки Плятте. Сани, що їхали просто, скорочували о много дорогу. Медж не мав чого бояти ся, щоби єго не здержав закрут ріки Плятте коло Вермон, бо тепер ріки були позамерзали. Отже на дорозї не було нїякої перепони і Пилип Фоґ міг лише трех рїчий бояти ся: ушкодженя саний, противного вітру або цїлковитої тишини.
Але вітер не тратив сили; противно віяв так сильно, що аж сильно прикріплена линвою щогла вигнула ся.
Панї Ауда, добре обвинена кожухом і подорожним коцом, була забезпечена о скілько можна против студени. Паспарту, червоний на лици як сонце закрите мракою, вдихав з вдоволенєм острий воздух. Певність себе, що єго нїколи не покидала додала єму нової надїї. Бо й дїйстно, міркував він, оно не так зле. Замість приїхати до Нового Йорку рано, приїде ся вечором; цїла вага в тім, щоби прибути ще перед від'їздом парохода до Лїверпуля.
Раз навіть збирала єго охота стиснути товариша Фікса за руку. Він-жеж не забув, що се полїцийний аґент постарав ся в Керне о сани і таким способом допоміг пану Фоґови дістати ся на час до Омаги. Вже витягав руку до Фікса, але якесь невиразне причутє здержало єго і він взяв руку назад. Однако була одна річ така, на котру Паспарту не годен би був нїколи забути, т. є. жертва, яку зробив пан Фоґ, не надумуючись, щоби лиш его визволити з рук Сіуксів. Тим чином виставив на небезпечність і свій маєток і житє… Нї, такої жертви не можна забути!
Між тим як так кождий з подорожних роздумував над чим иньшим, летїли сани по безмежній снїжній площи. Єсли часом сани переїздили потоки, річки і побічні ріки Літль-Блю-Рівера, то сего нїхто не замічав. Поля і води лежали під одностайною покривою снїгу. На цїлій рівнинї не було видко нї одної живої душі; она лежала як незаселений остров між зелїзницею Тихого Океана і єї бічним шляхом, що лучив стацию Керне з місточком Св. Іосиф: на цїлій дорозї не було нї одного села нї стациї нї навіть форту. Від часу до часу мигло блискавкою поперед очи яке дерево, котрого побілїле галузє погинало ся під подувом вітру. Часом перелїтали громадки диких птахів, а часом видко було великі череди степових вовків, що виголоднїлі і всохлі гнали за саньми. Тодї хапав Паспарту за револьвер і стріляв до найблизших. Єслиб так яка пригода спинила сани, то подорожні були би опинили ся в найбільшій небезпечности. Але сани держали ся добре, переганяли звичайно дуже скоро голодні громади хижаків та полишали їх за собою.
В полудне пізнав Медж по деяких знаках, що переїздять через замерзлу ріку Плятте. Не сказав нїчого, однако був певний, що до Омаги нема вже більше як двайцять миль дороги.
І дїйстно не минуло й години, а зручний керманич опустив своє становище, хопив за линви і звинув вітрила. Від сильного розгону бігли сани ще з пів милї самі без вітрил. Вкінци задержали ся і Медж, вказуючи рукою на купу снїгом покритих домів, сказав:
— Ми вже на місци.
Они справдї були вже в Омазї, коло зелїзничої стациї, що лучить ся безчисленними поїздами кождого дня зі всхідними стациями.
Паспарту і Фікс повискакували з саний та стали бігати, щоби розігріти ся, бо від студени майже закостенїли, відтак помогли злїзти пану Фоґови і панї Аудї. Пилип Фоґ щедро розплатив ся з Меджом, Паспарту стиснув єго дружно за руку і всї скорою ходою пустили ся на дворець.В Омазї, тім значнім містї Небраски кінчить ся властива зелїзниця Тихого Океана, що лучить Сан Франціско з долиною ріки Міссісіпі. З Омаги веде до Чікаґа просто на всхід зелїзниця „Чікаґо-Рок-Айлєнд-Род“. При сїм шляху лежить пятьдесять стаций.
Поїзд, що відходив до Чікаґа, стояв вже готовий до від'їзду і наші подорожні мали ледве на стільки часу, щоби вбігти до ваґона.
З незвичайною скоростию переїхав поїзд останню часть Небраски і через Кавнсіль-Блєфс і Айове-Сіті[2] в'їхав в державу Айове. В ночи переправив ся в Девенпортї через Міссурі і минувши Рок-Айлєнд дістав ся до Іллїнойс. На другий день, 10-го грудня, о четвертій годинї перед вечером в'їхав на стацию в Чікаґо. Се місто відбудувало ся було вже по величезнім огни в 1871. роцї і красше як перед тим розсїло ся на березї пречудного озера Мічіґен.
Чікаґо віддалене від Нового Йорку ще девятьсот миль; але кільканайцять поїздів денно перевозить звідси подорожних до сего найбільшого американьского міста. Гарна льокомотива Чікаґоско-Пітсбурскої зелїзницї гнала так скоро, немов би знала, що поважаний джентельмен не має нї хвильки часу до страченя. Як блискавка перебігла через держави Індияну, Огайо, Пенсильванїю, Ню-Джерсі, попри міста з старинними назвами[3], з котрих деякі хоч мали улицї і зелїзницї, але не мали ще домів. Вкінци показав ся Гедзен[4]; 11-го грудня по чверть на дванайцяту в ночи заїхав поїзд на стацию та задержав ся на лївім березї ріки перед самою пристанню пароходів Кунарда.
|
|
|
|
Парохід „Хина“ відплив перед сорокома пятьома мїнутами до Лїверпуля!
——————