Подорож довкола землї в 80 днях/XXX
| ◀ XXIX. Дещо, що може лучити ся лише на американьских зелїзницях | Подорож довкола землї в 80 днях пер.: А. Б. XXX. Пилип Фоґ виповнює свій обовязок |
XXXI. Полїцийний аґент Фікс займає ся дуже пильно справами Фоґа ▶ |
|
Трох подорожних, між ними Паспарту, пропало. Чи полягли в борбі, чи дістали ся до неволї, сего не можна було знати.
Богато було ранених, але смертно нїхто. До тяжко ранених належав полковник Проктор, що хоробро боров ся і упав поцїлений кулею. Всїх ранених заосмотрено зараз на стациї.
Панї Ауда була ненарушена. Пилип Фоґ, хоч цїлком не стеріг себе, не був також ранений. Фікса скалїчено незначно в рамя. Але не було Паспартута і молода женщина проливала сльози за ним.
Тимчасом повисїдали з возів всї подорожні. Колеса ваґонів були окровавлені; куснї мяса висїли на спицях і колодках. В тій хвили щезли послїдні Індияни на полудни над рікою Републїкан.
Пан Фоґ, заложивши руки стояв, непорушно: очевидно наміряв на щось важного рішити ся. Панї Ауда, що стояла побіч, дивила ся мовчки на пана Фоґа… Він зрозумів єї погляд. Єсли єго слуга був в неволи, то чи не треба, всїх сил доложити, щоби єго висвободити?…
— Я найду єго, живого або мертвого, — відозвав ся Фоґ рішучо.
— Ох, пане! — скрикнула панї Ауда, вхопила свого товариша за руки і облила їх сльозами.
— Дістану єго живого! — говорив пан Фоґ, — але не маємо нї мінути до страченя!
Се рішенє становило о цїлій будучности Пилипа Фоґа. Оно могло єго цїлковито знищити. Єсли спізнить ся о один одинокий день, то парохід відійде вже з Нового Йорку і єго заклад безповоротно страчений. Однако гадка: „Се мій обовязок!“ не дала єму вагувати ся.
Капітан, що командував залогою Форту Керне, був між подорожними на перонї. Єго вояки, яких сто людий, стояли готові під оружєм на случай, єсли би Сіукси схотїли напасти на саму стацию.
— Пане, — відозвав ся пан Фоґ до капітана, — не стає трох подорожних.
— Убиті? — спитав капітан.
— Убиті або полонені, — відповів Пилип Фоґ. — Треба конче впевнити ся, що з ними стало ся. Вишлете за Сіуксами погоню?
— Небезпечно, пане, — замітив капітан. — Сї Індияни можуть утїкати аж за Арканзас, а я не можу опустити повіреної менї кріпости.
— Пане, — відповів Пилип Фоґ, — тут розходить ся о житє трех людий.
— Правда… Але чи можу я виставляти на небезпечність житє пятьдесятьох людий, щоби уратувати трех?— Не знаю, пане, чи можете, але се ваш обовязок.
— Мій пане, — відповів капітан, — тут не сьміє мене нїхто учити, що є моїм обовязком, а що нї.
— Добре, — відповів спокійно Пилип Фоґ. — То я іду сам.
— Ви, пане! — крикнув Фікс, що між тим підійшов до капітана і Фоґа, — ви хочете самі пускати ся в погоню за Індиянами?
— Чиж ви гадаєте, що я дам пропасти тому, кому всї наше житє завдячуємо? — Я іду.
— Коли так, то самі не підете! — відозвав ся капітан, не могучи оперти ся зворушеню. — Нї! З вас гарний чоловік… Ану вояки! трийцять людий на охотника!
На се візванє ставила ся цїла компанія, так що капітан міг вибирати. Він вибрав трийцять людий і віддав команду над ними одному старому підофіцирови.
— Дякую, капітане! — сказав Фоґ.
— Позволите менї іти з собою? — спитав Фікс пана Фоґа.
— Як гадаєте, пане, — відповів Пилип Фоґ. — Але єсли хочете зробити менї прислугу, то лишіть ся при панї Аудї. Єслиб менї лучило ся яке нещастє…
Лице полїцийного аґента поблїдло. Відлучити ся від сего чоловіка, котрого слїдив з такою витревалостию на кождім кроцї! Дозволити єму іти на таку небезпечну виправу! Фікс поглянув уважно в лице джентельмена, мимо свого наміру, мимо внутрішної борби спустив очи перед спокійним і отвертим поглядом пана Фоґа.
— Лишаю ся, — сказав.
За кілька хвиль стиснув пан Фоґ руку молодої жінки, передав їй свою цїнну торбу і пустив ся в дорогу з підофіциром і єго малим віддїлом.Але заки ще відійшли, сказав воякам:
— Приятелї, дістанете тисяч фунтів нагороди, єсли визволимо полонених!
Се дїяло ся кілька хвиль по дванайцятій годинї.
Панї Ауда пішла до комнати на стациї і ждала там самітно, думаючи про Пилипа Фоґа, єго просту, великодушну благородність та єго спокійну відвагу. Пан Фоґ кинув на карту свій маєток а тепер своє житє, а се все без ваганя, з почутя обовязку, без говореня. Пилип Фоґ, став в єї очах героєм.
У аґента Фікса були иньші гадки і він не міг заволодїти своїм зворушенєм. В нервовім роздразненю бігав по перонї двірця. Але по якімсь часї успокоїв ся і прийшов до себе. Аж тепер порозумів, який він був дурний, що пустив єго самого. Цїлу землю об'їхати за тим чоловіком, а тепер розлучити ся з ним! Він робив собі закиди, як який директор столичної полїциї свому аґентови.
— І який я дурний! — гадав Фікс. — Таж Паспарту мусїв єму сказати, хто я! Тепер він пропав і вже не верне. Але як я міг дати себе так задурити, маючи коло себе приказ арештованя! Справдї великий осел з мене!
Тимчасом упливали єму години поволи; він не знав, що має робити. Часом находила єго охота розповісти про все панї Аудї; але погадав собі, що молода женщина моглаб се єму взяти за зле. Єго нападала зневіра і мав велику охоту покинути цїлу сю справу. Нагода до сего вскорі лучила ся.
Около другої години з полудня, в часї сильної метелицї, роздав ся зі всходу довгий свист. За жовтим сьвітлом наближала ся поволи величезна тїнь і чим раз близше підходила тим більше фантастичний вид прибирала.Тимчасом зі всходу не надходив в тій порі нїякий поїзд. Телєґрафічно візвана поміч не могла ще так скоро надійти, а поїзд з Омаги до Сан Франціска мав переїздити аж на другий день. Але небавом вияснила ся цїла справа.
Льокомотива, що поволи наближала ся, була та сама, що, відчеплена від поїзду, пігнала дальше з величезною скоростию разом з машинїстом і палячем. Она їхала ще кілька миль, доки задля недостачі палива не погас огонь; пара стратила силу і годину опісля, двайцять миль за стациєю Керне, машина задержала ся.
Машинїст і паляч не погибли і по довгім омлїню прийшли знов до себе. Тодї стояла уже машина і машинїст, побачивши саму льокомотиву без возів, догадав ся, що мусїло стати ся і був пересьвідчений, що оставший поїзд потребує помочи. Анї хвилї не надумував ся, який єго обовязок. Їхати дальше до Омаги було розумно, вертати до поїзду, грабленого може ще доси Індиянами, було небезпечно… Але все одно! Дерево і кілька лопат вугля оживило огонь, пара набрала знов сили і около другої години з полудня їхала машина назад шляхом до стациї Керне.
Подорожні незвичайно утїшили ся, коли побачили знов машину на передї поїзду і коли пересьвідчили ся, що будуть могли пустити ся в дальшу дорогу.
Скоро машина надійшла, спитала панї Ауда кондуктора:
— Ви від'їздите?
— В сїй хвили, панї.
— Але полонені… наші нещастні товариші…
— Я не можу переривати служби, — відповів кондуктор. — Ми й так спізнили ся о три години.— А коли піде найблизший поїзд з Сан Франціска?
— Завтра вечером.
— Аж завтра вечором! Алеж се за пізно. Ви мусите ждати…
— Се неможливе, — відповів кондуктор. — Єсли хочете з нами їхати, то прошу сїдати.
— Я не їду, — відповіла панї Ауда.
Фікс прислухував ся розмові. Перед кількома хвилями, коли ще нїхто не знав, що машина верне і поїзд поїде дальше, був би рад як найскорше опустити Керне, а тепер, коли поїзд стояв готовий до від'їзду і треба було лише всїсти до него, почув, що єго немов би що придержувало. Вкінци гнїв на свою неудачу поборов ваганє.
Тимчасом подорожні і кількох ранених — між иньшими й полковник Проктор — засїли у ваґонах. Кипучі кітли шипіли, пара виходила з льокомотиви, машинїст засвистав, поїзд рушив і вскорі зник в метели з очий полишених.
Аґент Фікс не від'їхав.
Минала година за годиною; на дворі була студїнь і метелиця. Фікс сидїв на лавцї в стацийній сали так непорушно, що здавало ся немов би спав. Панї Ауда, мимо непогоди виходила що кілька мінут на двір, бігла аж на конець перону і вдивлювала ся в густу мраку і метелицю та прислухувала ся кождому шелестови. Відтак, скостенїла від зимна, вертала назад до салї, щоби за кілька хвиль знов вибігти.
Настав вечер а пана Фоґа з товаришами все ще не було. Де они могли тепер бути? Чи взагалї можна було дігнати Індиянів? Чи вояки бороли ся з ними, чи може блукали в мрацї? Капітан був дуже неспокійний, хоч не давав сего по собі пізнати.Надійшла ніч, снїг не падав вже так сильно, але за то дуже позимнїло. Непроглядна пітьма і глубока тишина залягла цїлу рівнину; нїгде не було чути навіть шелесту перебігаючої зьвірини.
Панї Ауда, мучена якимись поганими причутями і страхом, бігала неспокійно цїлу ніч по краю притикаючої до двірця луки. В єї уяві повставали тисячні небезпечности і она страшенно терпіла в тих довгих, довгих годинах.
Фікс сидїв заєдно неповорушно на тім самім місци, але також не спав.
Так проминула ніч. Рано появило ся на мрячнїм овидї блїде сонце. Однако можна було все докладно бачити на дві милї довкола. На полудни, куди пішов Пилип Фоґ з вояками, було пусто і порожно. Була сема година рано.
Капітан був в величезнім клопотї, не знав що робити. Вислати ще один віддїл на поміч? Та й чи міг він при такій слабій надїї ратунку ще більше людий жертвувати? Він кивнув на поручника і приказав єму піти з кількома вояками на розвіди. Втім роздали ся вистріли, вояки вибігли з форту і побачили малий віддїл, що пів милї від стациї під проводом пана Фоґа вертав в як найбільшім ладї. Коло них ішли Паспарту і два другі подорожні, що спасли ся з рук Сіуксів.
Десять миль на полудне від Керне прийшло до битви. Саме перед приходом войска розпочав був Паспарту і єго товариші борбу з Індиянами і Француз повалив вже трох з них своїм сильним пястуком на землю, коли єго пан з вояками наспіли їм на поміч.
Спасителїв і урятованих повитано радістними окликами, а Пилип Фоґ роздав між вояків обіцяну нагороду. Побачивши се Паспарту сказав не без оправданої причини:
— Я таки справдї богато коштую мого пана.
Фікс не сказав нї слова, він глядїв в лице пана Фоґа. Які чувства бороли ся у внутрі сего чоловіка, не легко було би сказати. Панї Ауда хопила Фоґа за руку і не кажучи нїчого, щиро єї стиснула.
Скоро лише Паспарту опинив ся на стациї, оглянув ся за поїздом; він гадав, що поїзд готовий до від'їзду стоїть на стациї і надїяв ся, що можна буде страчений час нагнати скоршою їздою.
— Поїзд, поїзд! — кричав він.
— Вже відійшов, — відповів Фікс.
— А коли відходить другий? — спитав пан Фоґ.
— Аж нинї вечер.
— Ага! — відповів спокійно пан Фоґ.