Подорож довкола землї в 80 днях/XXXII
| ◀ XXXI. Полїцийний аґент Фікс займає ся дуже пильно справами Фоґа | Подорож довкола землї в 80 днях пер.: А. Б. XXXII. Пилип Фоґ боре ся з перепонами |
XXXIII. Пилип Фоґ на висотї своєї задачі ▶ |
|
Здавало ся, що з від'їздом парохода „Хина“, пропала для Пилипа Фоґа всяка надїя на удачу єго подорожи.
І дїйстно не було сего дня в Новім Йорцї нї одного корабля, що міг би зараз від'їхати з Пилипом Фоґом до Лїверпуля.
„Переіра“, корабель францускої заатлянтийскої компанїї, відходив аж позавтра, т. є. 14. грудня. До того-ж він не їхав до Лїверпуля анї до Лондона, лише до Гавру, а їхати Фоґови ще з Гавру до Савсамптон значило тілько, що зречи ся всякої надїї на виграну.
Вправдї відпливав позавтра ще один корабель, „Сіті оф Парі“, компанїї Аймен, але на него не було що числити. Всї кораблї сеї компанїї, призначені для еміґрантів, мають слабі машини і поволи їдуть.
Про все те дізнав ся пан Фоґ зі свого Бредшава.
Паспарту був цїлком прибитий. Спізнити ся о сорок пять мінут, се трохи за богато неповодженя! А у всїм тім завинив він, бо замість свому панови помагати, ставив єму заєдно якісь перепони! Колиж перейшов в памяти всї пригоди в сїй подорожи, коли почислив всї страчені і лише задля него видані суми, коли погадав, що сей величезний заклад, разом з тими значними а, як показувало ся, непотрібними коштами цїлком пана Фоґа зруйнує, — то не міг здержати ся, щоби собі не робити як найтяжших закидів.
Однако Пилип Фоґ не зробив єму нї найменшого докору і коли вийшов з канцеляриї заатлянтийскої плавби, сказав лише ті слова:
— Завтра поїдемо дальше. Ходїть!
Пан Фоґ, панї Ауда, Фікс і Паспарту переправили ся човном через Гедзен і заїхали дорожкою до готелю св. Миколая при улици Бродвай. Пилип Фоґ переспав цїлу ніч як найспокійнїйше, але панї Ауда і оба другі товариші подорожи не могли спати зі зворушеня.
Слїдуючого дня припадало 12. грудня. Від семої години рано сего дня аж до осьмої години і сорок пять мінут вечером 21. грудня було ще девять днїв, тринайцять годин і сорок пять мінут. Отже єсли би Пилип Фоґ був виїхав вечером на „Хинї“ найлїпшім пароходї лїнїї Кунард, то був би прибув на означений час до Лїверпуля а відтак до Лондона!
Пан Фоґ вийшов сам з готелю, приказавши слузї ждати на себе і повідомити паню Ауду, щоби була кождої хвилї готова до дороги.
Відтак пішов на берег Гедзена і тут став уважно глядїти між кораблями, що стояли в пристани або на рїцї, таких, що були готові до дороги. Вправдї богато кораблїв повивішувало хоругви на знак, що від'їздять завтра з припливом моря, бо в величезній і може найрухлившій на сьвітї пристани Нового Йорку нема й дня, щоби не відпливало по кількасот кораблїв у всї сторони сьвіта, однако се були по найбільшій части малі щоглові кораблї, для Пилипа Фоґа цїлком непригідні.
Вже здавало ся, що завела й ся послїдна проба, коли нараз побачив пан Фоґ о кільканайцять сяжнїв від берега гарний торговельний парохід, котрий, як можна було пізнати по димі, що добував ся з комина єго машини, лагодив ся до від'їзду.
Пилип Фоґ переїхав човном до „Генриєти“. Она була обита в долинї зелїзом, а впрочім цїлком деревляна. Капітан був на корабли. Пилип Фоґ війшов на поміст і спитав за ним, він зараз надійшов.
Був се може пятьдесятьлїтний мужчина, старий, простий моряк і як на перший погляд було видко дуже непривітний. Великі очи, мідяна шкіра, червоне волося, груба шия — анї слїду сьвітової оглади.
— Пан капітан? — запитав Пилип Фоґ.
— Так.
— Я Пилип Фоґ, з Лондона.
— А я Андрій Спіді, з Кердіфа.
— Ви зараз від'їздите?
— За годину.
— Везете набір до?…
— Бордо.
— Який набір?
— Камінє на долинї. Нїякого товару, лише тягар.
— Маєте подорожних?
— Я їх не беру. Нїколи. Се товар, що займає місце і богато говорить.
— Ваш корабель добре їде?
— Одинайцять до дванайцять миль. „Генриєту“ знають.— Не перевезли-б ви мене з трема особами до Лїверпуля?
— До Лїверпуля? Чому не до Хин?
— Я їду до Лїверпуля.
— Нї!
— Нї?
— Нї. Менї дорога до Бордо і туди їду.
— Чи добра заплата нїчого у вас не значить?
— Нїчого.
Тон бесїди капітана вказував, що більше нема з ним що й говорити про се.
— А хто-ж єсть властителем „Генриєти“? — запитав Пилип Фоґ.
— Я властитель, — відповів капітан. — Корабель мій.
— Я єго у вас найму.
— Нї.
— Куплю єго.
— Нї.
Пилип Фоґ й оком не моргнув. Між тим єго положенє було незавидне. В Новім Йорцї було инакше як в Гонґ-Конґ і капітан „Генриєти“ не був такий чоловік, як властитель „Танкадери“. Доси усував Фоґ всї перепони золотом. Сим разом якось не удавало ся.
А однако одиноким средством дістати ся за океан був корабель — єсли не бальон, про що очевидно не можна було й думати.
Але нараз прийшла Пилипови Фоґови якась гадка. Він обернув ся до капітана і сказав:
— Ну, а до Бордо возьмете мене?
— Нї, хоч би ви заплатили й двіста долярів!
— Я вам дам два тисячі.— За одну особу?
— За одну особу.
— А вас четверо?
— Четверо.
Капітан Спіді потер рукою чоло. Заробити вісїм тисячів долярів, не змінивши напряму їзди, се вже щось значило і за ті гроші можна було покинути на якийсь час відразу до подорожних. Впрочім подорожні, що платять по два тисячі долярів, се вже не подорожні, їх можна радше уважати за цїнний товар.
— Від'їзджаю о девятій годинї, — сказав коротко капітан Спіді, — і єсли будете тут з вашим товариством…
— О девятій будемо всї на корабли! — відповів рівно коротко пан Фоґ.
Було пів до девятої. Зі звичайним спокоєм вернув пан Фоґ на берег, сїв до дорожки, заїхав перед готель св. Миколая, забрав паню Ауду, Паспартута а навіть невідступного Фікса, котрому ввіжливо жертвував безплатне місце і в хвили, коли „Генриєта“ мала рушати в дорогу, був вже знов на єї покладї.
Коли Паспарту почув, скілько має коштувати ся послїдня їзда, видав з себе таке О!, що можна було в тім єго голосї розріжнити всї тони хроматичної скалї.
Полїцийний аґент Фікс погадав собі, що анґлїйский банк певно не вийде з сеї пригоди без тяжкої страти. І дїйстно, єсли можна було припустити, що пан Фоґ не викине ще жменю банкнотів в море, то вже й так не ставало в подорожній торбі більше як сїм тисячів фунтів.