Подорож довкола землї в 80 днях/XXVII
| ◀ XXVI. Поспішний поїзд на шляху великої американьскої зелїзницї | Подорож довкола землї в 80 днях пер.: А. Б. XXVII. Дещо з мормоньского житя |
XXVIII. Паспарту не міг вибороти послуху для розумного голосу ▶ |
|
В ночи з 5. на 6. грудня переїхав поїзд насамперед на полудневий всхід яких 50 миль, відтак стількож миль на північний всхід і прибув в околицю великого Солоного озера.
Около девятої години рано вийшов Паспарту з ваґона на місток, щоби віддихнути сьвіжим воздухом. На дворі було студено, небо закрите сїрими хмарами, але вже не падав снїг. Сонце заслонене мракою, перебивало крізь неї як величезна золота монета і Паспарту як раз старав ся обчислити єї вартість в фунтах штерлїнґів, коли поява якогось дивного чоловіка перебила єму сю пожиточну роботу.
На стациї Ілько всїв до ваґона високий мужчина, дуже снїдий, з чорним вусом; одїтий був в чорні паньчохи і чорний шовковий капелюх, в чорний сурдут і чорні штани, на шиї мав білу краватку а на руках рукавицї з песячої шкіри. З виду можна єго було уважати за сьвященика. Він перейшов цїлий поїзд з одного кінця до другого і прилїплював оплатками на всї двері ваґонів якісь записані картки.
Паспарту приступив близше і прочитав, що всечестний старшина Вілїям Гіч, мормоньский місіонар, хоче скористати з своєї присутности при поїздї ч. 48, щоби о 11-ій годинї перед полуднем в ваґонї ч. 117 поговорити про мормонїзм. В тій цїли запрошує всїх джентельменів, що мають охоту близше познакомити ся з тайнами релїґїї „Сьвятих послїдних днїв“, до численної участи.
— Коли так, то й я там буду, — сказав до себе Паспарту, котрий про мормонїзм знав хиба тілько, що єго основу становить многоженьство.
Вість розійшла ся скоро між сотнею подорожних і около трийцять осіб дало ся звабити на 11-у годину до ваґона ч. 117. В першім рядї цїкавих сидїв Паспарту; анї єго пан, анї Фікс не хотїли брати участи в мормоньскій конференциї.
О означеній годинї піднїс ся зі свого сидженя мормоньский місионар і немов би єму хто противив ся, крикнув піднесеним голосом:
— Кажу вам, що Йосиф Сміт єсть мучеником, що єго брат Гірам єсть мучеником і що переслїдованя зі сторони Унїї зроблять і з Брайдама Юнґа мученика! Хто смїє менї перечити?
Нїхто не відважив ся заперечити місіонареви, котрого зворушенє ярко відбивало від єго з природи спокійної вдачі. Єго гнїв був на всякий спосіб оправданий обставиною, що власне тодї мормоньска секта мусїла терпіти сильні переслїдованя. Правительство Сполучених Держав підбило як раз в тім часї сих независимих фанатиків, хоч не без труду. Оно займило Юта і піддало єго правам Унїї, а провідника Мормонів Брайдама Юнґа увязнило і ставило перед суд за многоженьство і бунт. Від того часу скріпили мормоньскі місіонарі свою дїяльність і ставили правительству завзятий опір.
Як бачимо місіонар Вілїям Гіч старав ся найти приклонників навіть в зелїзничім поїздї.
Відтак став оповідати пристрастно, піднесеним голосом і з напрасними рухами історию мормонїзму від часів старого завіта: „Як в Ізраили мормоньский пророк з колїна Іосифа оповістив основи нової релїґїї і переказав єї свому синови Моромови; як богато столїть пізнїйше, переложив сю цїнну, єгипетским письмом писану книгу молодший Йосиф Сміт, фермер з держави Вермон, що оголосив ся 1826 року містичним пророком; як вкінци обявив ся єму в осьвітленім лїсї божий післанець і дав єму сьвяті книги“.В сїй хвили кількох слухателів, котрих нї раз не цїкавило довге оповіданє місіонаря, вийшло з ваґона; але Вілїям Гіч говорив дальше і оповідав, „як молодий Сміт з своїм батьком, своїми двома братами і кількома учениками заснував релїґію „Сьвятих послїдних днїв“, — релїґію, що розширила ся не лише в Америцї, але також в Анґлїї, Скандинавії, Нїмеччинї, та що між своїми вірними числила богато ремісників, а навіть людий з висшого стану; як в Огайо заложено кольонїю, як побудовано за 200.000 доларів храм а в Кірклєнд побудовано місто, дальше як Сміт став сьміливим банкиром і дістав від одного чоловіка, що показував мумїї записку на папірусї, де було оповіданє, написане власною рукою Авраама і якимись славними Єгиптянами“.
Оповіданє ставало що раз нуднїйше, тож і ради слухателїв ще більше рідшали. Цїла публика, що прислухувала ся Гічови, складала ся тепер всего з 20 осіб.
Однако місіонар не дав ся тим відстрашити і оповідав дальше історию Сміта з усїми подробицями, „як Йосиф Сміт збанкротував 1837 року; як єго знищені акционарі обмазали смолою і обкачали в пірю; як він відтак по кількох лїтах шанований і почитаний ще більше як перше, в містї Індепанданс, в державі Міссурі, став головою нової і процвітаючої громади Мормонів, що числила 3000 членів і як переслїдуваний ненавистию „невірних“, мусїв утїкати на далекий захід“.
Тепер остало лиш десять слухателїв, між ними і Паспарту, що слухав цїлого оповіданя з напруженою увагою. Отже й довідав ся „як Сміт по довгих переслїдованях виступив знов в Іллінойс і в роцї 1839 заснував на берегах Міссісіпі кольонїю Ново ля Бель, котрої населенє зросло до 25.000 душ; як Сміт став їх найвисшим судєю, бурмістром і ґенералом; як він 1843 року виступив яко кандидат на президента Сполучених Держав і вкінци як єго зваблено до Картаґіни[1] і там підступом закинено у вязницю, де єго якісь драби убили“.
В сїй хвили остав ся в ваґонї лише один одинокий Паспарту а місіонар дивив ся єму без упину в очи і старав ся задержати єго своїм оповіданєм. І так розповів єму дальше, що „два роки по смерти Сміта, опустив Ново єго наслїдник пророк Брайдам Юнґ і осїв на брегах Солоного озера. Тут в сїй чудовій і урожайній околици, при дорозї, куди переходять кольонїсти через Юта до Калїфорнїї розвинула ся мормоньска осада, завдяки многоженьству, в незвичайний спосіб“.
„І в тім, — говорив дальше Вілїям Гіч, — в тім треба глядати причини зависти конґресу![2] Для того то войско Унїї займило Юта! Длятого нашого зверхника пророка Юнґа закинено против всякого права до вязницї! Чиж ми супротив того маємо піддати ся насильству? Нїколи! Вигнані з Вермон, з Іллїнойс, з Огая, з Міссурі і з Юта, найдемо все ще якийсь независимий кутик, щоби там схоронити ся… А ви, мій друже, — говорив місіонар і впялив свій гнївний погляд в Паспартута, — чи пристанете до нашого товариства?
— Нї! — відповів Паспарту рішучо, утїк і лишив завзятого місіонаря самого.
Але в часї сеї проповіди гнав поїзд незвичайно скоро і о пів до першої був вже на північно всхіднім кінци великого Солоного озера. Звідси можна було цїлком вигідно оглянути цїле се озеро, зване також Мертвим, бо впливає до него ріка Йордан, так як і до правдивого Мертвого моря. Се чудове озеро, окружене гарними, дикими скалами, покритими білою солею мало перше більший простір, але з часом зменшила ся єго поверхність, але за те збільшила ся глубина.
Солоне озеро довге майже сїмдесять миль, а широке трийцять пять, лежить 3800 стіп над поверхнею моря. О много відмінне від Асфальтового озера, що лежить 1200 стіп низше, має Солоне озеро значну скількість соли і четверту часть тягару єго води становлять сталі розпущені тїла. Специфічний тягар єї виносить 1170 против 1000 дестильованої води. Длятого не можуть в нїй жити риби і єсли які дістануть ся там з річок Йордана, Ткацкої або з иньших то вскорі мусять гинути; однако неправдивий погляд немов вода того озера така тяжка, що чоловік не може в нїй потонути.
Довкола озера була земля пречудно управлена, бо Мормони розуміють ся на рільництві; фільварки і стайнї, житні, кукурузяні і пшоняні поля, буйні луки, всюди живі плоти з польних рож, акациї і евфорбїї, такий вид представивсь би був очам шість місяцїв пізнїйше; але в сїм часї була цїла околиця покрита легкою снїжною верствою.
О другій годинї вийшли подорожні з поїзду на стациї Оґден, а що поїзд відходив аж о шестій годинї, то міс Ауда, пан Фоґ і їх оба товариші мали ще час оглянути місто сьвятих. Досить було двох годин, щоби переглянути скрізь се чисто американьске місто, будоване на взорець всїх міст Сполучених Держав, т. є. величезну шахівницю з простими, широкими улицями і прямокутними півперечницями. Оснуватель міста сьвятих не міг залишити симетриї, що знаменує всїх Анґльо Сасів. В тім дивнім краю, де люди не конче такі знамениті як їх інституциї, єсть все „квадратове“: міста, доми а навіть дурнї.
Отже о третій годинї проходжували ся наші подорожні улицями міста, що розложило ся між річкою Йорданом а горбками гір Весеч. Они бачили там дуже мало церков, але як памятники стояли дім пророка, суд і арсенал; відтак доми з синявої цегли з верандами і ґалєриями, окружені огородами, рядами акаций, пальм і ріжковими деревами. Збудований 1853 року мур з глини і ріняків окружав місто довкола. При головній улици, де відбувають ся і торги, стояло кілька заїздних домів прибраних хоругвами, а між ними і готель Солоного озера.
Пану Фоґови і єго товаришам не видало ся місто дуже людним. Улицї були майже пусті, — однако з виїмкою площі перед храмом, куди дістали ся подорожні перейшовши кілька загород обведених палїсадами. Жінок було дуже богато, що дасть ся пояснити устроєм домашного житя Мормонів. Однако не треба гадати, мов би всї Мормони мали по кілька жінок. Кождому вільно женити ся або нї, але треба замітити, що особливо женщини з Юта старають ся як найскорше вийти замуж, бо після тамошного релїґійного погляду не можуть незамужні жінки дістати ся до неба. Сї бідні єства, не були, як здавало ся нї щасливі, нї заможні. Деякі, очевидячки богатїйші, мали на собі чорні, шовкові жупани, а на голові капузу або скромний шаль; прочі були одїті по індияньски.
Паспарту, з пересьвідченя старий паробок, глядїв на них з якимсь острахом і роздумував, як може кілька таких мормоньских жінок зробити щасливим одного Мормона. На єго погляд треба було такого мужа найбільше жалувати. Єму здавало ся, що се страшенно тяжка задача вести тілько жінок разом змінним шляхом житя до мормоньского раю з надїєю, що найде ся їх всїх знов в товаристві славного Сміта, котрий безумовно мусїв бути хвалою неба. До сего не чув він в собі рішучо нїякого покликаня і єму здавало ся — хоч він може і милив ся — що горожанки міста Лєк-Сольт-Сіти якось неспокійно єго оглядали.
На щастє, єго побут в сьвятім містї не мав бути надто довгий. Кілька хвиль перед шестою годиною були подорожні знов на двірци і засїли в ваґонах.
Роздав ся свист; але в хвили, коли поїзд рушив, почув ся голосний крик: „Стій, стій!“
Однако поїзд, що вже їде не задержує ся на крик подорожного. Чоловік, що кричав був якийсь Мормон, що спізнив ся до поїзду. Він біг, що аж дух в нїм запирало. На єго щастє не було при двірци нї воріт нї паркану. Він перебіг півперек дороги, вискочив на східцї послїдного ваґона і упав засапаний на лавку.
Паспарту, що приглядав ся з занятєм сїй ґімнастичній вправі, поглянув з великим співчутєм на спізненого подорожного, коли почув, що сей горожанин з Юта утїк з хати по якійсь домашній суперечцї.
Коли Мормон висапав ся, відважив ся Паспарту поспитати єго чемно, кілько він жінок має, він сам, — бо по тім, як він утїкав, догадував ся Паспарту, що єсть їх бодай двайцять.
— Одну, пане, — відповів Мормон і піднїс руки до неба, — одну, але й сеї за богато!
——————