Подорож довкола землї в 80 днях/XXVI
| ◀ XXV. Короткий перегляд міста Сан Франціска. Мітінґ | Подорож довкола землї в 80 днях пер.: А. Б. XXVI. Поспішний поїзд на шляху великої американьскої зелїзницї |
XXVII. Дещо з мормоньского житя ▶ |
|
„Від Океана до Океана“, — говорять Американцї, — і ті чотири слова повинні би бути назвою великої зелїзницї, що перетинає півперек цїлі Сполучені Держави. Але в дїйсности подїлена ся зелїзниця на дві осібні части: „Центральну зелїзницю Тихого Океана“, між Сан Франціском і Оґден та на зелїзницю „Унїон“, між Оґден і Омагою. Тут сходить ся пять окремих шляхів і лучать Омагу з Новим Йорком.
Таким чином получений Новий Йорк з Сан Франціском безпереривною зелїзною дорогою, довгою на 3786 миль. Між Омагою а Тихим Океаном переходить зелїзниця країною, замешканою ще Індиянами. Се велика область, котру около 1845. року почали кольонїзувати Мормони, коли їх видалено з держави Іллїнойс.
Давнїйше в найлучшім случаю треба було бодай шість місяцїв на дорогу з Нового Йорку до Сан Франціска, тепер їде ся лише сїм днїв.
В роцї 1862 рішено, помимо опору послів полудневої части Сполучених Держав, — котрі домагали ся, щоби зелїзницю повести більше на полудне, — побудувати зелїзничий шлях між 41-им а 42-им степенем ширини. Президент Лїнкольн сам назначив місто Омагу в державі Небрасцї за вихідну точку нової зелїзничої сїти. Роботи розпочали ся зараз і вели ся з американьским поспіхом, що не знав нї паперів, нї канцеляриї.
Однако незвичайна скорість будови цїлком не пошкодила зелїзници. На рівнинах будовано кождого дня по півтора милї. По шинах вчера положених посувала ся за робітниками машина і довозила будівляний материял для другого дня. Таким способом будова поступала незвичайно скоро.
Від зелїзницї Тихого Океана розходить ся кілька бічних шляхів до держав Йови, Канзаса, Кольорада і Ореґона. Почавши від Омаги іде она лївим берегом ріки Плятте аж до сполученя з північним бічним шляхом, між тим як полудневий шлях біжить країною Лярамі горами Весеч, довкола Солоного озера, аж до столицї Мормонів Лєк-Сольт-Сіті, відтак сходить в долину Туіля, здовж американьскої пустинї, здовж гір Сідер і Гумбольдта, попри ріку Гумбольдта і гори Сієра Невада аж до Сакраменто і Тихого Океана. Однако помимо такого тяжкого терену не має ся зелїзниця навіть в Скелистих горах більшого спаду як 112 стіп на одну милю.
Сю довжезну дорогу перебігають поїзди в сїмох днях, так що пан Пилип Фоґ міг — як сам надїяв ся — сїсти вже 11-го в Новім Йорцї на корабель, що відходив до Лїверпуля. Ваґон, в котрім сидїв Пилип Фоґ, був довгий і подібний до омнїбуса та спочивав на двох чотироколесних підставах, котрі так повертають ся, що можуть їздити навіть по сильних скрутах. В серединї ваґона не було нїяких передїлок, лише два ряди сиджень, по однім на кождій сторонї; серединою був перехід до комнаток для тоалєт і т. и. Всї ваґони були получені з собою містками, так що подорожні могли переходити з одного кінця поїзду до другого. Поїзд складав ся з воза для реставрациї, сальонового, для каварнї і з воза скляного, звідки подорожні могли оглядати околицю. Хибувало лише воза для вистав театральних, хоч з часом і они будуть заведені.По ваґонах обходили заєдно продавцї книжок і ґазет та захвалювали свій товар, однако і торговцї лїкерів, їди та циґар мали тут добрий заробок.
О 6-ій годинї вечером виїхав поїзд зі стациї Окленд. Була вже зимна, темна ніч. Небо вкривали цїлковито снїгові хмари. Поїзд не дуже скоро їхав; вчисливши перестанки не перевисшала їзда двайцять миль на годину, однако машинїст задержував приписаний час.
В ваґонї мало говорено і вскорі попали подорожні в сон. Паспарту сидїв коло полїцийного аґента, але не говорив з ним. Від послїдних подїй їх відношеня замітно змінили ся: не було вже між ними нїякої симпатиї нї довіря. Фікс не змінив цїлком свого поведеня, але Паспарту був дуже маломовний і при найменшім підозріню готовий був свого давного приятеля задушити.
В годину по від'їздї став падати снїг, але се був лише легкий снїжок, що на щастє, не міг здержати поїзду. Крізь вікна видко було тепер лише величезний білий простір, від котрого відбивали сїрі клуби пари з льокомотиви.
О осьмій годинї війшов до ваґона кондуктор і заповів, що надійшла пора спати. Сей ваґон був призначений на спальню і за кілька хвиль все в нїм змінило ся. Поруче лавок опустило ся, звинена за ними постїль розвинула ся і в мить повстали в ваґонї окремі комнатки, а кождий подорожний мав вигідне ліжко, заслонене перед цїкавими очима густими занавісами. Біленька постїль, мягкі подушки так і запрошували до спаня, (нашим подорожним пригадали ся вигідні ліжка на пароходї), між тим як поїзд гнав повною парою півперек Калїфорнїї.
Між Сан Франціском а Сакраментом земля досить рівна. Ся часть зелїзницї, звана „центральною“, розпочинала ся спершу в Сакраменто і ішла на всхід до Омаги. З Сан Франціско до калїфорнїйскої столицї ішов один шлях просто на північний всхід здовж ріки Амерікан-Рівер, що впадає до заливу Сан Пабльо. Сто двайцять шість миль, які віддїлюють сї два головні міста, перебіг поїзд в шістьох годинах і подорожні прибули до Сакраменто около півночи, коли вже були в першім снї, так що нїчого не бачили з сего значного міста, осїдку законодавства Калїфорнїї, нї єго гарних площ, нї широких улиць, нї прехороших церков і прибережних проходів.
Від Сакраменто за стациями Роклин і Кольфакс іде зелїзниця півперек головного хребта гір Сієра Невада. О семій годинї рано переїхали попри Чіско а в годину опісля перемінила ся спальня знов на звичайний ваґон і подорожні могли крізь вікна оглядати живописні околицї сего гористого краю. Зелїзниця пішла так як тягнули ся гори; тут пересувала ся попід саму скелисту стїну, там знов перебігала понад страшні пропасти, оминала острі кути сьмілими скрутами то входила до ярів, з котрих, здавалось, не було вже виходу. Блискуча машина з великою лїхтарнею і голосним дзвінком мішала свій свист і гук з шумом лїсних потоків і водопадів, а єї клуби диму розходили ся поміж темні ялові лїси.
Тут мало або нїяких тунелїв та віядуктів. Шини ідуть попри гори і не глядають найкоротшої дороги з одного місця до другого.
Около девятої години дістав ся поїзд, їдучи долиною Карсон все на північний всхід, до держави Невади; о дванацятій поминув місто Рено. Звідси звернула ся дорога здовж ріки Гумбольдта кілька миль на північ. Відтак повернула на всхід і ішла за бігом сеї ріки аж до єї жерел, в горах Гумбольдта, т. є. майже на всхіднім кінци Невади.
По снїданю, на котре було 20 мінут часу в Рено, сїв пан Фоґ з панею Аудою і товаришами знов до ваґона. Пилип Фоґ, молода женщина, Фікс і Паспарту придивляли ся з вдоволенєм краєвидови, що кождої хвилї міняв ся перед їх очима. Незміримі луги, гори показуючі ся на овидї, шумячі гірскі потоки, все те дуже їх займало. Часом появило ся велике стадо бізонів, що виглядало здалека як рухомий вал. Сї величезні громади волів становлять нераз важну перешкоду для зелїзницї. Нераз бачено як тисячі тих зьвірят переходило цїлими годинами збитими рядами півперек шин. Тогдї мусить машина задержати ся і ждати доки дорога не буде знов вільна.
Так стало ся і тепер. Около третьої години пополудни замкнула дорогу громада яких десять до дванайцать тисячів штук. Спершу пробував машинїст переїхати поволи поміж величезну товпу, однако се не удало ся і він мусїв здержати поїзд.
Воли переходили поволи, часом серед страшного рику, півперек шин. Они висшого росту як европейскі, мають короткі ноги і хвіст і сильно вистаючий горб на хребтї, їх роги відстають в насадї далеко від себе, а голова, шия і плечі покриті довгою гривою. Не можна було й думати о тім, щоби здержати їх похід. Коли бізони виберуть собі дорогу в однім напрямі, не може їх нїчого нї спинити нї повернути в иньший бік; їх похід подібний до струї живого мяса, що не дасть ся стїснити нїякими валами.
Подорожні приглядали ся з містків сему цїкавому видовищу. Але найбільше загрожений сим опізненєм Пилип Фоґ сидїв на своїм місци і ждав з фільозофічним спокоєм, доки волам не подобає ся уступитись з дороги. Паспарту попав в великий гнїв, коли поїзд задержав ся. Він мав велику охоту стріляти до бізонів з своїх револьверів.
— І що се за край, — горячив ся, — де волів лише до того уживають, щоби задержували поїзди! Ідуть собі як процесия, поволеньки і нїчого їх не обходить, що поїзд стоїть! До чорта! Однакож хотїв би я знати, чи пан Фоґ передвидїв і сю перепону в своїй проґрамі. Алеж бо то, й машинїст! не має навіть відваги розігнати сю череду своєю машиною!
А машинїст вже й не пробовав усунути перепони; і добре робив. Без сумнїву була би машина убила кілька зьвірят, але мимо своєї сили була мусїла вскорі станути, поїзд був би напевно вискочив із шин і аж тогдї була би біда.
Отже найлїпше було терпеливо виждати і потїшати ся тим, що відтак буде можна нагнати страчений час прискореною їздою. Цїлі три години тревала переправа бізонів і аж як ніч запала була дорога знов вільна. Коли послїдні ряди переходили півперек шин, зникли перші з очий на полудневім овидї.
Таким чином приїхав поїзд до провалів гір Гумбольдта аж о осьмій годинї вечером, а о пів до десятої на територию Юта, в околицю великого Солоного озера, до дивної країни Мормонів.